Геноцид як звичка: росія намагається знищити українців з часів царського режиму
У Києві відбувся Національний «круглий стіл» «Геноцид української нації: збройна агресія росії проти України», приурочений до річниці звільнення Київщини від російських окупантів.
Організували поважне зібрання Науково-дослідний інститут правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії правових наук України, Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду за сприяння ВРУ. В конференції взяли участь державні діячі, експерти, науковці, історики, філософи, юристи, економісти, філологи.
Модератор заходу — директор НДІ, професор Олексій Кот зазначив, що через повномасштабне вторгнення назавжди понівечені мільйони доль українців, які були змушені покинути свої оселі та розпочинати життя спочатку, перетворивши українську діаспору за кордоном на одну з найбільших у світі.
«Сотні тисяч роз’єднаних родин, десятки тисяч загиблих та закатованих українців — військовослужбовців та мирних громадян. Тисячі насильницьки вивезених, відірваних від своїх батьків маленьких дітей. Що це, як не геноцид української нації?!» — риторично запитує науковець.
У свою чергу голова Верховної Ради Руслан Стефанчук зауважив, що тема «круглого столу» — надзвичайно важлива для українського народу, адже зараз ми є свідками того, що не покаране 90 років тому зло повертається.
А це означає, що росія не має іншого варіанта, як існувати з українцями, здійснюючи геноцид проти нашої нації. І це ми спостерігаємо упродовж століть нашого співжиття з росіянами.
«У річницю Голодомору росія знову повернулася в Україну й чинить фактично те саме, бо такі в них логіка, стандарти і світогляд. Упродовж сторіч для російської імперії геноцид був нормальним, прийнятним інструментом для її будівництва та існування. Росія використовує геноцид як спосіб ведення війни, для управління окупованими територіями. За цей час вона повністю знищила цілу низку малих народів і народностей, які зазнали геноциду. Вона здійснювала переселення, депортацію, етнічні чистки народів.
Що стосується українців, то російська імперія й радянський союз вдалися ще й до політичного інструментарію. Ще у 1933 році науковець Рафал Лемкін, який уперше запровадив слово «геноцид» як правове поняття, у своєму виступі «Радянський геноцид в Україні» сказав, що знищення української нації було класичним прикладом радянського геноциду та його найдовшим і найпоширенішим експериментом русифікації, який складався з чотирьох пунктів: знищення української інтелігенції як мозку нації; ліквідація української православної автокефалії та української греко-католицької церкви, які становили душу України; Голодомор українського селянства як зберігачів традицій, фольклору, музики, національної мови, духу та культури; фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців за її межами з метою знищення їхньої етнічної єдності», — наголосив голова ВРУ.
Зараз нічого не змінилося — все, що вчиняли сталінський, радянський режими проти українців, — сьогодні вчиняє путінський. Про це ми повинні чітко говорити у світі, зараз не час для евфемізмів, потрібно речі називати своїми іменами. Для нас завдання номер один, щоб між поняттями «Голодомор» і «геноцид» увесь світ ставив знак рівності.
Ордер на арешт путіна, який видав Міжнародний кримінальний суд, є важливим офіційним кроком на шляху усвідомлення та визнання міжнародною спільнотою того, що головною метою росії у цій війні є знищення української нації. Сьогодні без належного покарання рф за державний геноцид українського народу ми не зможемо далі втримувати світовий порядок, й історія матиме можливість повторюватися.
Міністр юстиції Денис Малюська лаконічно пояснив, що геноцид — звичайна практика російської імперії стосовно України. Але вперше в історії ми заходимо в юридичну площину, де йдеться не про констатацію історичного факту, політичну заяву, а юридичний факт, який може бути підтверджений у суді.
«У нас є шанс закріпити факт геноциду юридично. Для росії це повинні бути кримінально-правові наслідки у вигляді вироку» — резюмував міністр.
Присутній на зібранні новообраний міністр освіти Оксен Лісовий сказав, що це перша подія, в якій узяв участь як чиновник. Тема Голодомору настільки багатопланова, цей злочин настільки складний у розслідуванні, а його наслідки невимірювані, що для науковців і суспільних діячів це робота на століття. Неможливо оцінити втрати нації від цього злочину, адже ресурс ненароджених дітей оцінювати вкрай важко.
«Важко оцінити й те, що ми втратили навіть у плані тих людей, які пережили Голодомор, рабство, руйнування гідності, руїну побуту, те, наскільки вони були зламані психологічно, наскільки вони були роз’єднані. А як оцінити той рівень недовіри, який сформувався внаслідок усіх цих дій у нашому суспільстві? Ці наслідки ми несемо досі. Цей «подих Влааса» буде пульсувати в нас іще дуже довго, пронизувати наше тіло болем, і єдиний шлях позбавитися цього — це юридична кваліфікація всіх злочинців. Розслідування всіх злочинів до самого дна. Інакше ці ментальні травми постійно гальмуватимуть наш поступ уперед.
Система освіти повинна формувати в людині такі інструменти, які дозволятимуть не тільки знати про злочини, розуміти факти, цифри, події, їх послідовність та взаємозв’язки, ми ще й маємо дати історичну пам’ять на емоційному рівні. Наша молода людина повинна розуміти біль, який пережили її предки.
Голодомор повинен бути осмислений кожним громадянином України. Всі трагедії України є наслідком маленьких компромісів, слабкості, боягузтва кожної окремої людини. Не готовності боротися, проявити позицію, а готовності поступитися своєю гідністю», — додав головний освітянин.
Заступник секретаря РНБО генерал Хомчак, звертаючись до присутніх, зауважив: «Сьогодні ви виконуєте надважливу роботу, пов’язану з дослідженням злочинів, які скоює росія на території нашої держави. Відомо про понад 8 тисяч убитих мирних осіб, з яких 466 дітей, депортовано до рф понад 19 тисяч дітей, масово застосовуються тортури на всіх окупованих територіях до нашого населення, знищується інфраструктура. Відбуваються всі ті дії, які говорять про те, що росія не бачить нас як державу, націю й її основна мета — нас знищити».
Голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців Олеся Стасюк зауважила, що повномасштабне вторгнення невипадково збіглося з ушануванням 90-х роковин Голодомору-геноциду, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом. Зараз кремль знову вчиняє геноцид українців на очах у всього світу.
«Чому сьогодні, як і в часи леніна-сталіна, з кремлівських кабінетів лунають заклики й накази убивати українців, нищити основи існування української нації. Відповідь очевидна: зло змогло повернутися лише тому, що не було своєчасно покаране.
Росія завжди розглядала Україну як головний об’єкт своєї геноцидної політики. Це було пов’язано з тим, що, заперечуючи право українців на існування та винищуючи їх, кремль захоплював українські землі, привласнював культуру й історію нашого народу. Існування російської імперії включно з її комуністичним періодом неможливе без України. Саме тому періоди прямого фізичного винищення українців москва чергувала з умовно мирними періодами, коли вчиняла геноцид культурний, духовний і моральний. У ті часи, коли сила українського опору русифікації зростала, кремль знову вдавався до фізичного знищення» — констатувала історикиня.
«Найбільшою помилкою демократичних країн світу в XX столітті стало те, що вони не засудили комуністичний тоталітарний режим, який знищив у 1932—1933 роках під час Голодомору 10,5 мільйона українців. Тим самим проблема була перенесена в XXI століття», — додала Стасюк.
Голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору Володимир Сергійчук розпочав з того, що нагадав, як після Переяславської ради 1654 року, коли московські радники з’явилися в Україні як ніби союзники в боротьбі проти Речі Посполитої, вони взялися викрадати все, що могли потягнути. Важливим трофеєм для них уже тоді стали українські діти.
«Особливого цинізму набуло фактичне викрадення юних душ під час Голодомору 30-х років, коли саме на дітей був спрямований найбільший удар москви. Тих із них, кого не змогли заморити голодом, намагалися зробити яничарами в майбутньому, відповідно перевиховати, вирвавши з дитячої душі українське єство.
Тих же дітлахів, які в пошуках хліба діставалися московщини, але не могли говорити чужою їм російською мовою, примусово повертали в Україну на голодну смерть. А взагалі, понад 4 млн українських дітей загинуло тоді в страшних муках. Те, що було зроблено з нашими дітьми у 1932—1933 роках, — це страшний злочин, і смертність дітей — головна складова геноциду тих років.
Нині ті тисячі примусово вивезених окупантами українських дітей, з яких хочуть зробити яничарів, для нас — велика небезпека. Ми можемо їх втратити назавжди. Як і в попередні століття, складовою московського геноциду українства в сучасній російсько-українській війні залишається знищення наших дітей», — з гіркотою додав шанований історик.Закінченняв наступному номері «УМ».
У попередньому номері газети ми ознайомили наших читачів із доповідями шанованих учасників національного «круглого столу» «Геноцид української нації: збройна агресія росії проти України».
Нині — продовження цієї надважливої, актуальної конференції.
Кацапи не хочуть «відпускати» українців
Зауважимо, що станом на 11 квітня, за офіційними даними, в Україні з моменту повномасштабного вторгнення рф загинуло 468 дітей, ще 947 дістали поранення, тисячі юних душ — насильно депортовано «за поребрік». Комісія ООН досліджуватиме в Україні воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.
Як зазначила голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців Олеся Стасюк, путінська пропаганда навіть не намагається приховувати, що напад на нашу державу був здійснений через відчуття того, що українці йдуть назавжди. У росії не втомлюються повторювати, що українці й росіяни нібито один народ, тобто окремо українського народу не існує.
«Найбільшою помилкою демократичних країн світу в XX столітті стало те, що вони не засудили комуністичний тоталітарний режим, який знищив у 1932—1933 роках під час Голодомору 10,5 мільйона українців. Тим самим проблема була перенесена в XXI століття.
«Русскій мір» неможливий без воєн, окупацій, депортацій, репресій та масового винищення українського народу. Насилля та війна є його родовими ознаками. Нині, у час війни, особливу увагу громадянське суспільство повинно приділяти збереженню національних цінностей, знищуючи російські наративи, які ще протягує в Україні п’ята колона у гуманітарній сфері», — додала Стасюк.
Юрист, заступник директора Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, професор Наталія Оніщенко дала чітке визначення геноциду: це винищення окремих груп населення або спільнот за расовими, національними або релігійними підставами. Винищення може бути частковим або повним. Винищення не одномоментне, а те, яке скоординоване, сплановане і триває досить довгий час. Мета геноциду — розлад політичних, економічних і соціальних інституцій, мов і культур; це загроза для національної гідності.
«Статистичні дані на початок січня 2023 року щодо результатів війни жахають: відомо про 1, 4 млн українців: які зараз без доступу, до води; 4,6 млн — мають обмежений доступ; 14,3 млн — залишилися без даху над головою. Діти, які примусово вивезені до росії, — 12, 572 тисяч душ. Навчальних закладів в Україні зруйновано 2 тис. 719, ті, що не підлягають відновленню, зруйновані дитячі садки — 776, заклади охорони здоров’я — 1 тис. 110, культові споруди (церкви, храми, мечеті) — 205, об’єкти культури — 775. Також чимало знищено вокзалів, станцій, об’єктів інфраструктури. Якщо це не геноцид, то що це?» — риторично завершила виступ пані Наталія.
Дуже емоційним був виступ народного артиста, міністра культури України (2014, 2016—2019 рр.) Євгена Нищука, який пригадав, що коли побував у Іванкові, що на Київщині, одразу після його звільнення, то побачив, що містечко було практично не ушкоджене, й лише один об’єкт вщент знищений кацапами — музей Марії Примаченко.
«Рашисти навмисне зруйнували його, адже він є тим соціокультурним маркером, який робить тяглість нашої нескореності, нашого духу, ідентичності та культури. За збігом обставин я долучився до того, щоб саме ця колекція, частина з якої обпалена і яку люди врятували, позабиравши роботи по хатах, приїхала до Італії.
Буча... Мені дзвонить відомий диригент Національної опери Іван Черніченко, який перебував у Львові. Його батьки мешкали в Бучі (теж належали до українського музичного світу). Згодом було доведено, що росіяни вираховували саме бійців АТО та тих, хто належав до творчої української інтелігенції: культури, освіти тощо.
Цей знайомий знав, що я саме був у щойно визволеній Бучі у складі добровольчого батальйону в групі аеророзвідки, й попросив навідатись до батьків. Я першим знайшов його будинок і... батьків. Вони там лежали мертвими місяць. Це було задокументовано. Йому вдалося попрощатися з ними.
Коли закінчилася «київська кампанія», й росіяни залишили міста, містечка Київщини та Чернігівщини, то сказали, що всі ті трупи українців ми самі попідкидали.
Але єдиний чат усіх груп аеророзвідки й британська служба ВВС попросила нас за наданими ними координатами переглянути записи: чи не побачимо ми на зйомках, зроблених упродовж місяця, факт, пов’язаний із сімома вбитими, закатованими бучанськими тероборонівцями.
І виявилося, що на наших кадрах від 6 березня на «зумуванні» було зафіксовано купку з семи вбитих. На кадрах за 24 березня вони ще там же лежать, бо ж окупанти не дозволяють їх забрати й поховати. Були вони там і тоді, коли ми увійшли до Бучі 28-29 березня. І це лише один малесенький епізод, що доводить: ніхто нікого не «підкидав».
Повертаючись до об’єктів нищення: Херсонський краєзнавчий музей вщент розграбований і знищений. Понівечені пам’ятники по окупованих територіях, зокрема, Тарасу Шевченку — в Мелітополі, розстріляне його погруддя в Бородянці. Вони бояться і мертвих, і живих», — зазначив ексміністр-боєць.
Першу світову теж розпочала «раша»
Професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, професор, заслужений діяч науки і техніки України Ярослав Калакура підкреслив, що наразі мова йде не про окремі епізоди геноциду, а про систему — планомірну, добре організовану на основі розробленої стратегії, яка триває кілька століть. Сучасна війна спрямована на знищення українського народу, нації, державності, вона є геноцидно-окупаційною.
«Цінність нашого «круглого столу» і за учасниками, і за програмою в тому, що зібрання дає змогу пізнати явище, а точніше процес геноциду — лише тільки завдяки міждисциплінарному підходу. Геноцидне зло глибоко укорінене в російській історії. Його витоки потрібно шукати принаймні у формуванні московського царства, як улусу орди. Бо, власне, саме звідти воно запозичило насилля й ідею збирання земель шляхом окупації й привласнення чужих земель. На цій основі сформувалася російська імперія, цю ідею підхопив більшовизм і на ній же живе путінський режим.
Як історик розгляну останні сто років: як у сім хвиль ішов процес перманентного нищення українства. Перша світова війна — ніде в підручниках ви не знайдете думки, що її розв’язала росія: за два дні до початку «офіційної» війни вона напала на Австрію. Основний театр воєнних дій був саме в Україні, яка тоді понесла колосальні втрати. А мета росії у війні — знищити Галичину, завоювати Буковину й Закарпаття, придушити національно-визвольний рух на Надніпрянщині й таким чином знищити український «сепаратизм».
Не встигла та війна закінчитися, як почалася друга хвиля геноциду: знищення УНР і насадження радянської системи на теренах України. На цьому більшовицький режим не зупинився — він застосував цілу низку геноцидних методів й насамперед вдався до «червоного терору» і Голодомору (1921—1923 років). Саме він став репетицією Голодомору 1932—1933 років.
Чергова хвиля терору — розстріляне Відродження, й українська нація була фактично обезкровлена. П’ята хвиля — Друга світова війна, в якій український народ поніс колосальні втрати — 13,5 мільйона. Наступна хвиля — боротьба радянського режиму з УПА, підпільним повстанським рухом. Росія застосовує Голод 1946-1947 років. Потім нищення у 1960—1980 роки цвіту нашої інтелігенції: дисидентського руху, шістдесятників, правозахисників. Все це є геноцид, обезкровлення нації від еліти, провідної верстви. Сьома хвиля — ця війна», — констатував науковець.
«Домашнє завдання» для України
Заслужений юрист, професор, член-кореспондент НАПрН України Анатолій Колодій резонно зазначив, шо юристи насамперед мають орієнтуватися на нормативне визначення геноциду.
Адже міжнародно-правова політика стосовно геноциду передається через доктринальні та нормативні джерела.
Зокрема, в Оксфордській енциклопедії зазначено, що геноцид в міжнародному праві — один із найбільших злочинів проти людства: винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними, етнічними ознаками, а також навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих людей. Аналогічно, як і міри з попередження дітонароджуваності в їх середовищі. Це доктринальне джерело.
«Безперечно, що Конвенція про запобігання злочину геноциду й покарання за нього — базовий нормативно-правовий акт. Згідно з нею до відповідальності за геноцид притягуються особи незалежно від того, чи є вони владно-публічними посадовими особами, чи приватними; скоювали вони геноцид індивідуально чи у складі організованих груп. Добре, що міжнародна конвенція передбачає те, що держави можуть контролювати одна одну на предмет геноциду й звертатися до уповноважених органів ООН.
Але, незважаючи на те, що Конвенція одержала майже загальне визнання членів ООН, її ефективність є мінімальною! Це пояснюється тим, що вона не створює механізму притягнення до відповідальності за скоєння геноциду. Більше того, Конвенція навіть не передбачає заходів з його попередження — у ній відсутні чітко визначені сторони, які можуть притягнути до відповідальності», — з гіркотою завершив поважний юрист.
Директор Інституту економіки та прогнозування НАН України, професор, заслужений діяч науки і техніки України Валерій Геєць іронічно зауважив, що дістати згоду між економістами та юристами, які зможуть знайти юридичне рішення, яким чином використати закумульовані за кордоном кошти й змусити країну-агресорку відновити наш простір, є величезною проблемою.
Як з точки зору юридичної, так і економічної. Адже зруйнований простір — фізично зруйнований в тій сфері стосунків, які були до цього.
У свою чергу, правознавець-міжнародник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, представник України в Раді ООН із прав людини (2006-2010 рр.), професор, заслужений юрист України Володимир Василенко досить різко сказав, що Україна повинна сформулювати претензії до росії, підкріплену переконливою юридичною доказовою базою, аргументами, економічними розрахунками.
Відсутність такої претензії практично унеможливлює навіть початок самого процесу притягнення держави-агресорки до міжнародної відповідальності. Коли почнуться переговори про відповідальність осіб, на стіл потрібно буде покласти документи, з розрахунками, обрахунками, доказами.
«Це все «домашня робота», яку повинна виконати Україна, щоб бути переконливою на переговорах, у тому числі й з нашими союзниками. У міжнародному праві відповідальність росії може бути встановлена деякими вже існуючими міжнародними судами, або за допомогою додатково створених міжнародних судових механізмів. Насамперед потрібно використати механізми міжнародного суду ООН і Міжнародного кримінального суду, маючи, однак, на увазі той факт, що їхні можливості є юридично обмежені. Навіть у випадку реалізації цих можливостей рф проігнорує будь-яке їхнє рішення», — резюмував правознавець.
За результатами «круглого столу» було схвалено відповідні рекомендації щодо завершення процесу декомунізації та дерусифікації суспільно-політичного життя, історико-культурного та інформаційного простору України, звільнення змісту усіх рівнів освіти від залишків російських наративів і впливів.
Учасники «круглого столу» звернулись до наукової спільноти України з пропозицією підготувати комплексне дослідження для подальшої презентації його результатів на Міжнародному форумі, присвяченому проблемам Голодомору-геноциду українців упродовж ХХ—ХХI століття, залучивши до цього заходу широке коло представників міжнародних організацій та іноземних держав.