icon
  • icon
  • icon
  • icon
  • icon

Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців

icon
  • icon
  • icon
  • icon
  • icon

Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців

Не 4, але 10.5 мільйона жертв Голодомору

Не 4, але 10.5 мільйона жертв Голодомору

Здавалось би, що на 90-му році Голодомору вже й до горобців на стріхах дійшло, що Голодомор 1932-1933 років в Україні спричинився до понад 10 мільйонів жертв. На жаль, виявляється, що для декого навіть 90 років є недостатнім часом, щоб зрозуміти найбільший геноцид українців у ХХ ст. Складалося враження, що найновіші дослідження найпослідовнішого історика-дослідника жертв Голодомору проф. В. Сергійчука вже не залишили сумніву про те, що число загиблих перевищує 10 мільйонів. На жаль, дійсність свідчить про інше.

Недавня поява брошури-книжечки відомого проф. Пола Роберта Маґочі „UKRAINE REDUX“ (40 стор. разом зі змістом, вступом та мапами, розмір кишенькового формату), підтвердила, що навіть відомі дослідники історії України, схильні повторювати не найновіші досягнення у пошуках правди про Голодомор, а, скоріше – кліше, яке так сумлінно накинули й накидають всім вихідці зі „соціялістичного реалізму“, який досі помітний у декотрих українських істориків.

Не буду заторкувати зміст дуже „стислої“ історії України, бо ж не знаємо, з якою метою вона появилася в часі, коли споконвічний ворог хоче „витерти“ Україну зі списку існуючих держав і народів. Можна погодитись з тим, що під сучасну пору московська пропаґанда далі виправдовує свою загарбницьку аґресію проти миролюбного сусіда і саме московська орда у ХХІ ст., на 90-му році Голодомору, вирішила вже не голодом, але бомбами знищити українців. 

Сама поява кишенькової книжечки про Україну – позитивне явище, але вміщене припущення про 4 мільйони жертв Голодомору є шкідливим, бо воно не тільки „забуває“, чи заперечує 6.5 мільйонів, яких не згадує, але й ображає неймовірні зусилля дослідників, які, через вивчення найрізноманітніших статистичних та інших джерел та документів, довели, що жертв голодної смерти було понад 10.5 мільйона.

З прихильників твердження про 3-4 мільйони жертв, яке вже давно відстоює, на жаль, український історик С. Кульчицький, не спростував ніхто і не заперечив першої появи твердження про 10 мільйонів жертв Олега Романишина 2008 року (Oleh Romanyshyn, Andrew Gregorovich, Orest Steciw. Holodomor: Genocide by Famine: 10,000,000, Ukraine, 1932-1933. Toronto: League of Ukrainian Canadians, Ucrainica Research Institut, 2008). 

До вивчення Голодомору активно залучилися вже давніше такі відомі історики як Роберт Конквест (Robert Conquest), Джеймс Мейс (James Mace), які підготували ґрунт до визнання Голодомору злочином комуністичного режиму СРСР. Щоб досліджувати розміри жертв штучного голоду, потрібно було жити в Україні, щоб мати доступ до джерел, які потрібно було шукати не тільки в бібліотеках та архівах України, але й у центральному архіві – в Москві.

Для такого вивчення проблематики найсприятливішою була нагода для „відданих партії і народу“ істориків України, які й почали займатися „дослідженням“. З появою американських істориків, зацікавлених дослідженням Голодомору, почали з’явля-тися і такі науковці, які ще „вчора“ твердили, що голоду не було, а якщо й був, то не тільки в Україні, а комуністи невинні.

 Ситуацію (в Україні) стосовно кількости жертв Голодомору можна прирівняти до британських журналістів: Ґарета Джонса (Gareth Jonse) та Волтера Дуранті (Walter Duranty, який став американцем. Обидва вони жили в СРСР та писали статті про життя, зміни у першій комуністичній країні, але один бачив як голодні вмирали на вулицях українських міст (Ґарет), а другий (Дуранті) писав про „великі зміни“, не помічаючи голодних смертей!

Отак, склалося, що і серед українських науковців знайшлися історики, які не змогли відрізнити комуністичну пропаґанду від правдивої науки та такі, які сумнівалися у правдивості подій, які дозволяла пропаґувати та інтепретувати комуністична наука СРСР. Таким чином, завідувач відділом історії України 1920-1930-их рр. років Інституту історії України, відділ соціялістичного і комуністичного будівництва, Станіслав Куль-чицький, став одним із перших „дослідників“ голоду в СРСР. Якщо Дуранте не бачив мертвих від голоду, то проф. д-р Кульчицький, як  „номенклатурний історик“, став „глашатаєм“ голоду, який був на території СРСР, не надаючи великого значення кількости жертв і приховуючи справжні причини. Саме він став першим „літаючим професором“, якому дозволили говорити про голод взагалі, зокрема, у США та Канаді. Саме він „отруїв“ не одного закордонного дослідника „статистичними даними“ совєтських архівів, які йому були доступні. 

Відкритий лист до керівництва України: Президента В. Зеленського, голови ВР України Р. Стефанчука, прем’єр-міністра Д. Шмигаля від двох відомих дослідниць Голодо-мо-ру-геноциду Вікторії Малько (координаторка програми вивчення Голодо-мору на катедрі історії Калі-фор-ній-ського університету, Фресно, США) та Ольги Бертельсен (доктор історичних наук, захистилася в Нотінгем-ському університеті, працювала в Торонтському, Колумбій-ському, Ню-Йоркському), вказує на те, що в Україні досі в Інституті історії України НАНУ (комуністична установа задля поширення і поглиблення ідеологічної контролі) та в міністерстві культури сидять люди, які відверто підтримують московську пропаґанду і переслідують науковців, які мають незалежну від них думку.

Цілковито відмінний від С.Куль-чицького, науковий шлях пройшов на 13 років молодший історик, Академік Володимир Сергійчук, який, не тільки нагадує Ґарета Джон-са, але й нагороджений 2019 року Медалею Ґ. Джонса, за численні й переконливі розвідки, які підтверджують, що Голодомор забрав понад 10 мільйонів життів українців. 

Чи не найкращим доказом ворожости до української науки було ставлення Інституту історії України НАНУ до Міжнародного форуму – Київ, 7.9.21 – який був присвячений 100-ій та 75-ій річницям штучного голоду 1921-1922 та 1946-1947 рр. і пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. Саме Кульчицький і його учні увесь збірник документів „Геноцид українців 1932-1933 рр. за матеріялами досудових розслідувань“ – упорядники О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк (Київ: Видав-ництво Марка Мельника) оголосили „фальсифікацією“ історії – цілковито у стилі комуністичної пропаґанди.

На жаль, у вільному світі ще не всі збагнули, що комуністична пропаґанда в Україні має ще багато „живого коріння“, яке через „русский мир“, проростає з багна московського болота. Отаким чином, вдається колишнім номенклатурним „науковцям“ заводити в оману і західних дослідників, які звикли довіряти не тільки звучним назвам інституцій, але й комуністичним докторам наук, професорам, академікам, президентам і т. п.

Доречно буде зазначити, що згаданий Міжнародний форум в Україні пройшов без українських ЗМІ (лише одна журналістка газети „Україна молода“), а з-поміж українських президентів, лише В. Ющенко взяв у ньому участь! Нема сумніву, що проти форуму виступали майбутні рупори про фальсифікації. А справа в тому, що Міжнародний форум оприлюднив численні незаперечні факти, на які компартійні „історики“ не мали відповідей і тому оголосили їх „фальсифікатом“ – відома методологія комуністичного режиму.

Пригадаємо хоч деякі виступи на форумі, щоб зрозуміти реакцію залишків номенклатури у ХХІ ст. Заслужений юрист України, генерал-лейтенант СБУ М. Герасименко, повідомив, що „У 2009 році було порушено кримінальну справу №475 (за фактом влаштування на території України масового голоду в 1932-1933 роках… Це був дуже складний процес, адже в слідчих не було ні методик, ні тактик розслідування цього непростого злочину. Тоді була допущена велика помилка, адже проведені експертизи не дали відповідь на запитання про кількість жертв. Експертизу зробила одна невідома демографиня, її не підтримав жоден відомий демограф. Було виведено цифру 3 млн 941 тис. українців.

 У демографів є такі терміни цікаві – „надсмертність“ і „середня смертність“, і от, використовуючи їх, було визначено число загиблих українців. СБУ не провела інші експертизи, хоча була вказівка Генпрокуратури призначити комплексну експертизу, залучивши істориків, економістів, статистів та інших фахівців. Тим часом, саме ця цифра стала „гуляти“ по Україні і всьому світі як єдино правильна. Хоча вона була занижена в 2-2.5 раза.

І тільки в 2019 році було розпочате нове кримінальне провадження, у результаті якого напрацьовано дуже великий обсяг матеріялів. Як експерт я знайомився з цими матеріялами. Проведено сім складних експертиз, у результаті яких було чітко визначено кількість втрат: 10,5 млн осіб. Саме ця цифра має бути зафіксована і піти по всьому світу. І не повинно бути більше ніяких дискусій“.

Незважаючи на те, що М. Гераси-менко вважає кількість жертв ще не остаточною, з ним погоджується і академік Сергійчук, який вважає, що до геноциду слід „додати і загиблих українців за межами тодішньої України – на Кубані, Нижньому Подон-ні, Слобожанщині, Поволжі, в Казахстані – ми про них теж не повинні забути“.

Гадаю, що багато-хто з дослідників, істориків поза межами України і не чули про висновки Міжнародного форуму, про який і мало-хто з українців чув, бо ж „авторитетний“ Інститут історії України, на чолі з керівництвом, подбали про те, щоб про нього навіть не згадували не тільки у ЗМІ, але й у науці – наклали досвідчений метод минулого – визнали багаторічну кропітку працю фахівців фальсифікатом. Фактично інститут став корумпованим ідеологічно.

Тому й не дивно, що чужинці довіряють професійному брехунові, а не правдивому науковцеві, фахівцеві своєї справи. Дивує лише, що проф. Маґочі подає у своїй книжечці про Україну не доведену фахівцями кількість жертв Голодомору, а повірив номенклатурним „науковцям“, для яких не правда і факти були важливими, але комуністична ідея, внаслідок якої ще й сьогодні проливається кров не тільки українців, але й аґресора. Не хочеться вірити, що автор „А History of Ukraine” (1996) та інших публікацій не чув про 10.5 мільйона жертв Голодомору!