icon
  • icon
  • icon
  • icon
  • icon

Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців

icon
  • icon
  • icon
  • icon
  • icon

Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців

У Каунасі (Литва) відбулася Дванадцята Міжнародна Сахарівська конференція

У Каунасі (Литва) відбулася Дванадцята Міжнародна Сахарівська конференція

13 травня 2022 року у Каунасі (Литва) в Університеті Вітаутаса Великого, відбулася Дванадцята Міжнародна Сахарівська конференція,  за підтримки Дослідницького центру демократичного розвитку імені Андрія Сахарова.

На конференції з доповіддю про злочини комуністичного та рашистського режимів виступила д.і.н Олеся Стасюк.

"Високоповажні пані та панове! Для мене велика честь взяти участь у Дванадцятій Міжнародній конференції імені Сахарова.   

У жовтні 1971 року Андрій Дмитрович Сахаров два дні провів у Києві. Він прилетів з єдиною метою – бути присутнім на засіданні суду над багаторазовим в’язнем радянських концтаборів Анатолієм Лупиносом, який наважився знову вчинити так званий «антирадянський злочин» – прочитавши уголос 22 травня, в день коли українці традційно вшановують пам’ять Тараса Шевченка, біля пам’ятника великого Кобзаря у Києві, власний вірш про трагічну долю України у ХХ ст. – «Я бачив, як безчестили матір». Тоді таких людей, як Лупиніс, КГБ називало «українськими буржуазними націоналістами». При цьому, варто наголосити, що Анатолій Лупиніс уперше був заарештований комуністичним режимом ще в жовтні 1956 року за те, що у відповідь на совєтське вторгнення до Угорщини, вийшов на маніфестацію протесту із плакатом «Руки геть від вільної Угорщини!»

У жовтні 1971 року до будинку суду в Києві, де мала відбутися розправа із Анатолієм Лупиносом, Андрія Дмитровича не пустили. Совєтський режим не хотів публічного розгляду та відповідно, розголосу, судових справ українських дисидентів. Андрій Дмитрович добре це усвідомлював й захищав усіх дисидентів незалежно від їхньої національності. Цей факт засвідчують списки затриманих і ув’язнених, які він періодично публічно оголошував та передавав західним журналістам. У цих списках завжди помітну частину складали імена українських дисидентів. Варто відзначити, що у політичних таборах СРСР українських в’язнів було дуже багато, близько 30%, при тому, що населення України складало лише коло 20% у загальній структурі населення усього СРСР. Колишній табірник Семен Глузман назвав це «ферментом опору»: навіть у найгірші та найтемніші часи комуністичного режиму, серед українців не припинялася боротьба за звільнення від тоталітарного панування. До речі, сьогодні Семен Глузман працює у нашому Інституті дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду.

Кілька років тому Роберт ван Ворен запитав нас, українців: «Чи потрібен вам сьогодні Андрій Сахаров? Його батьківщині, він не потрібен, він небезпечний». Так, нам потрібний Сахаров, потрібна пам’ять про нього. Немає найменшого сумніву у тому, що якби сьогодні Андрій Дмитрович був живим, він був би з Україною і з   цивілізованим світом, а не з Путіним.

24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала неспровоковане повномаштабне військове вторгнення в нашу країну. Похмурий символізм цієї події полягає у тому, що вона сталася у рік 90-х роковин Голодомору-геноциду українців, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом у 1932–1933 роках. Рівно через 90 років після цього, вже у ХХІ столітті,  Росія знову вчиняє геноцид українців на очах у всього світу. Як таке могло статися?  Чому сьогодні, як і в часи Сталіна, із кремлівських кабінетів лунають накази убивати українців, нищити основи незалежного існування цілого народу? Відповідь на це питання очевидна: зло змогло повернутися лише через те, що його не покарали в свій час.

На превеликий жаль, людей, які у совєцькі часи несли світло правди та боротьби за права людини, було зовсім небагато. При комуністичному тоталітарному режимові, який заснував Лєнін і розбудував Сталін, будь-який виступ проти панівного наративу означав самопожертву та великий ризик. Люди, що відважилися сказати слово правди, обирали тим самим, сповнений небезпек важкий шлях боротьби. Найпоширенішим способом вижити у часи тоталітаризму було мовчання і рабська покірність. Але мовчання мільйонів призводить і до мільйонних жертв.

Українці є одним із тих народів, які протягом ХХ ст. сповна відчули на своїй долі усі методи тоталітарного пригнічення та масового винищення. Цей трагічний шлях почався для нашого народу у той момент, коли на частині території колишньої Російської імперії восени 1917 року утвердився комуністичний більшовицький режим. Спочатку російським більшовикам не вдалося поширити свою владу на українські землі. У момент розпаду Російської імперії, українці, так само як литовці, латиші, естонці, поляки та фіни, звільнилися від російського владарювання й почали створення власної держави. У Києві була проголошена Українська народна республіка, яка в наступні роки навіть отримала дипломатичне визнання від кількох великих держав Європи та Азії. Однак, унаслідок трьох російсько-українських воєн 1917–1920 років, російські більшовики змогли окупувати більшу частину українських земель.

Одразу після встановлення в Україні свого режиму, тут, за наказом із Кремля, почалося створення «продовольчої армії» яка вилучала зерно і вивозила його із України в Росію.  Для того, аби остаточно придушити партизанський опір та встановити «хлібну монополію», окупанти застосували винятково підступну зброю масового ураження – штучний голод.  У травні 1921 році голова Ради народних комісарів Росії Лєнін у телеграмі до очільників більшовицького режиму в Україні Фрунзе, Петровського та Раковського писав, що «… урожай на юге чудесний. Теперь главний вопрос всей советской власти, жизни и смерти для нас – собрать с Украини 200–300 тисяч пудов … все забрать, обставить тройним кордоном войска, все места добичи, ни фунта не пропускать, не давать раскрасть. Поставить дело по военному».

Наслідком такої агресивної продовольчої політики та примусового вилучення зерна у голодуючих районах України, став перший масовий штучний голод 1921–1923 років, який забрав життя 3,5 млн українців. Більшовикам вдалося його приховати, пов’язавши у одне ціле зі справжнім голодом, який на початку 1920-х років вразив Поволжжя та деякі інші регіони колишньої Російської імперії.

Досвід інструменталізованого використання голоду 1921–1923 років, а також приховування його справжнього перебігу, більшовики використали готуючись до свого наступного злочину – значно масштабнішого удару по основах існування української нації. Зруйнувавши шляхом колективізації та розкуркулення соціальну структуру українського суспільства, комуністи організували у 1932–1933 роках в Україні злочин геноциду, який був скерований на нищення української нації як цілісності, що, своєю чергою, мало усунути потенційну можливість виходу України зі складу СРСР.  Створення передумов геноциду українців почалася ще наприкінці 1920-х років. Зокрема, напередодні Голодомору-геноциду більшовики розпочали широку кампанію репресій проти української інтелігенції та української національної Церкви. Метою Голодомору-геноциду мала стати ліквідація базових підстав національно-визвольного руху українців та недопущення відновлення Української держави.

Під час Голодомору-геноциду 1932–1933 років комуністичний режим знищив в Україні та на українських етнічних землях у межах тогочасного СРСР 10,5 мільйонів українців, серед яких понад 9 мільйонів власне в Україні. Більшовики тривалий час заперечували самий факт голоду, заборонивши навіть використовувати слово «голод» на позначення того, що вони вчинили в Україні. Зверну вашу увагу, що у такий ж самий спосіб сучасний політичний режим путінської Росії забороняє називати «війною» своє вторгнення до нашої держави. За 90 років, які минули від вчинення першого геноциду українців, Кремль анітрохи не змінився. Приховуючи злочини керівництва СРСР, його правонаступниця РФ продовжує нав’язувати світу міфи про «загальносоюзний голод», який, буцімто, незалежно від намірів російських більшовиків, вразив територію Радянського Союзу на початку 1930-х років.

Винищення української інтелігенції продовжилося у ході “великого терору” та інших масштабних репресивних кампаній 1930-х років, які призвели до загибелі близько 600 тисяч осіб.

Уже восени 1939 р. комуністичні репресії були поширені на західноукраїнські землі, які зайняла Червона армія у ході реалізації таємних домовленостей пакту Молотова-Ріббентропа. Протягом 1939–1941 років десятки тисяч мешканців цих земель були вивезені у концтабори та на поселення у віддалені райони СРСР, тисячі ув’язнені та розстріляні. А після завершення Другої світової війни, замість післявоєнного відновлення, у 1946–1947 роках  комуністичний режим організував третій штучний масовий голод, який забрав життя 1,5 мільйона українців.

Лише таким інструментом масового винищення як виморювання голодом комуністичний режим Кремля знищив 15,5 млн українців, які загинули мученицькою смертю в 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 роках. Для порівняння, це приблизно стільки ж людей, скільки зараз мешкає у Данії, Норвегії та Фінляндії разом узятих.  Ретельні підрахунки демографічних втрат українців унаслідок дій російського комуністичного режиму, були здійснені в 2019–2021 роках у матеріалах досудового розслідування Служби безпеки України щодо вчинення Голодомору-геноциду українців. Саме із цих матеріалів й походять названі мною цифри.

Ще одним народом на українській землі, який масово винищував Кремль, стали кримські татари. У травні 1944 року комуністичний тоталітарний режим здійснив депортацію кримських татар (киримли) із Криму до Середньої Азії та Сибіру. Протягом двох тижнів з Кримського півострова переселили понад 193 тисячі осіб, яких виселили довічно. Ще 13,2 тисячі киримли додатково депортували в 1945–1946 роках. Різке погіршення умов життя на новому місці розселення призвело до суттєвого скорочення чисельності кримськотатарського народу. У листопада 2015 року Верховна Рада України визнала примусове виселення кримських татар, яке призвело до створення для цього народу таких умови життя, які вели до його пришвидшеної депопупуляції, актом геноциду. Від 2016 року жертв геноциду кримськотатарського народу в Україні вшановують 18 травня.

Росія завжди розглядала Україну як головний об’єкт своєї геноцидної політики. Це було пов’язане із тим, що заперечуючи право українців на існування та винищуючи їх, Кремль намагався, водночас, привласнити культуру та історію нашого народу. Існування Російської імперії (включаючи і її комуністичний варіант) неможливе без України. Саме тому, періоди прямого фізичного винищення українців, насамперед представників національної культури, Москва чергувала із умовно «мирними періодами», коли Росія чинила геноцид духовний і моральний. У ті моменти, коли сила українського опору русифікації зростала, Кремль знову вдавався до фізичного геноциду українців.

Сьогоднішня агресія Росії проти України не стала винятком. Путінська пропаганда навіть не намагається приховувати, що напад на нашу державу був вчинений через відчуття того, що «українці йдуть назавжи». Російський очільник не втомлюється повторювати, що українці та росіяни є нібито одним народом, а отже для нього особисто окремого українського народу не існує. Згідно зі збоченою путінською логікою, відповідно, й Українська держава не має права на незалежне існування. Опублікована 3 квітня 2022 року на сайті державного Російського інформаційного агенства «Новості» стаття Тимофія Сєргєйцева «Що Росії робити із Україною?» прямо закликає здійснити ліквідацію українців як окремої нації, пояснюючи, що проголошена Путіним «денацифікація» насправді означає «деукраїнізацію».

Така риторика нічим не відрізняється від гітлерівської. Нацистський режим Третього рейху вчинив Голокост, знищив мільйони людей інших національностей, призвів до жахливого руйнування цілих країн, включно із Німеччиною, яка цей режим і породила. Німецький нацизм був засуджений, а нацистська ідеологія – заборонена. Найбільшою помилкою демократичних держав світу у ХХ столітті стало те, що вони не  вчинили того ж самого із комуністичним режимом Радянського Союзу. Задовільнившись поразкою СРСР у «холодній війні», колективний Захід не став вимагати від посткомуністичних держав Східної Європи і насамперед Росії провести реальну та послідовну декомунізацію, а також юридично засудити злочини комунізму. Тим самим проблема була перенесена у ХХІ століття. Лише окремі держави, що виникли після розпаду СРСР, з власної ініціативи проводили декомунізацію, і досвід Литви у цьому плані, заслуговує якнайбільшого схвалення.

Тим часом у Росії відбувалися діаметрально протилежні процеси. Путін, який де факто є правонаступником комуністичного режиму, трансформував його залишки у новий вид тоталітарного правління, який подекуди називають путінізмом, а подекуди – рашизмом (симбіозом фашизму і сталінізму). Прикриваючись облудними розмовами про захист російської мови та культури, Москва нав’язує російськомовним мешканцям різних країн світу ідеологію і свої правила гри.  Головною метою Кремля є перетворення Росії у супердержаву. Ціна, яку доведеться за це заплатити, Путіна зовсім не цікавить.

Зомбуючи громадян Росії путінська пропаганда використовує справжню орвеллівську «новомову», на якій вбивства українців називаються «звільненням».  Мільйони росіян повторюють цю брехню, навіть не пробуючи задуматися, від кого чи чого вони нас збираються «звільняти»? очевидно від життя? Протягом двох місяців російської агресії проти України загинули більше 25 тисяч цивільних мешканців нашої держави, у тому числі понад 200 дітей. Квітучі до війни українські міста Маріуполь, Ірпінь, Буча, Ворзель, Бородянка, Харків перетворилися у суцільні руїни. Понад десять мільйонів українців змушені були залишити місця свого постійного проживання, при тому, понад п’ять мільйонів серед них виїхали за кордон.

Злочин геноциду, який сьогодні Росія вчиняє в Україні,  має особливо жорстокий і цинічний характер. До прикладу, в одному зі звільнених міст України російські окупанти застрелили молоду матір, а її живу дитину прив'язали до вже мертвої жінки та прикріпили між ними міну. Коли розмотували, міна здетонувала.  Подібні звірства підтримує значна частина жителів РФ, які були накачані рашистською пропагандою через телевізор.

   За опитуваннями соціологів компанії Active Group більшість росіян не проти, якби їх війська напали і на інші країни. 86,6% росіян підтримують потенційний напад на країни Європейського Союзу.

46% респондентів абсолютно впевнені в тому, що уряд Росії має атакувати ЄС, а 40,6% вважають допустимим розширення військових дій.

Трійка країн, які згідно з соціологічним опитуванням стануть наступними жертвами нападу Росії – це Польща (75,5% опитаних), країни Балтії, серед яких Литва, Латвія, Естонія (41%), а також Болгарія, Чехія, Словаччина та Угорщина (39, 6%). Під час опитування респонденти мали змогу обирати кілька країн. Указ Путіна про присвоєння 64-й окремій піхотній бригаді звання «гвардійська» є доказом, що геноцид українців у містах та селах України був схвалений  очільником Кремля.

З упевненістю можна констатувати, що путін не збирався зупинятися на Україні, просто Україна стала для нього кісткою в горлі.

Збройні сили України та добровольчі формування Територіальної оборони боряться сьогодні не  лише за існування України, а й за увесь демократичний світ. У цій боротьбі українці демонструють надзвичайну самопожертву. Український прикордонник Ігор Дашко, під час боїв за Маріуполь, аби не дати російським окупантам захопити радіостанцію, підірвав себе гранатою разом із станцією. Останніми словами Героя України були «Слава Україні!».

Другим із сотні прикладів героїзму є морпіх, Герой України  Віталій Скакун. Щоб зупинити просування  ворожої танкової колони, було прийнято рішення на підрив Генічеського автомобільного мосту. Виконати це завдання визвався сам Віталій.  Міст підірвав разом із собою. Його героїчний вчинок значно уповільнив просування ворога, що дало можливість ЗСУ організувати оборону.

Ми перемагаємо і обов’язково переможемо завдяки підтримці усього демократичного світу. Важливою для нас сьогодні є не лише матеріальна, але й моральна підтримка нашої держави.  Уже протягом квітня 2022 року парламенти Чехії та Бразилії визнали Голодомор 1932-1933 років –геноцидом, а парламенти Естонії, Латвії, Канади та Литви прийняли ухвали, у яких визнали дії, вчинені політичним та військовим керівництвом росії у ході теперішньої російсько-української  війни –  геноцидом української нації. Україна дуже вдячна за таку моральну солідарність.

Геноцид, який вчиняють сьогодні росіяни в Україні, має інше обличчя, аніж Голодомор 1932–1933 років. Цього разу це не виморювання голодом, –  це вбивства жінок, дітей, старших людей. Багато жертв російських окупантів знаходять зі зав’язаними спиною руками, зі слідами жорстоких тортур і знущань. Геноцид сьогодні – це масові зґвалтування; тотальне нищення майна та інфраструктури міст і сіл, яке призводить до виникнення ситуації гуманітарної катастофи; це примус переходити на окупованих територіях на російську мову навчання; це знищення культурних пам’яток та ціннностей, пам’ятників історії та архітектури, українських книг тощо; це знищення людей, без яких не може існувати нація, які є зберігачами культури, традицій, мови; це вбивства вихователів і викладачів; це насильницька передача дітей до Російської Федерації (180 тисяч дітей окупанти незаконно перевезли на територію Росії, з них 2 тисячі сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування); це викрадення медичного обладнання із лікарень, розташованих на окупованих територіях України та ін. Зрештою, геноцид сьогодні – це знищення української сільськогосподарської техніки і елеваторів, що має на меті зірвати посівну кампанію, так, щоб знову використовувати голод як інструмент пригнічення і знищення.

Звірським  та жорстоким  серед дій російських окупантів є приклади катувань  цивільних та українських військових на окупованих територіях, де російські живодери вирізають кістки у живих людей та замість них затягують колючий дріт. Про ці та інші злочини вони самі розповідають своїм рідним. Подібна розмова була перехоплена СБ України.  Найаморальнішим є те, що їхні рідні це підтримують та шкодують, що не можуть взяти в чому участь.

 Це все, що потрібно знати про країну-агресора та її народ.  Україна уже звернулася до США із закликом визнати росію державою-спонсором тероризму.  І найнадійніший друг України, Литва уже визнала росію державою -терористом.

Гібридний характер геноциду, який розпочала Росія проти українців одночасно з військовим вторгненням до України 24 лютого 2022 року, дає підстави задуматися над тим, чи не варто внести зміни до існуючих міжнародних документів, які регулюють запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Розмови про те, що прийнята ООН у грудні 1948 року «Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» не захищає належним чином великі людські групи від небезпеки масового винищення, тривають вже віддавна. Україна і демократичний світ уже сьогодні можуть розпочати роботу в цьому напрямку. Саме Україна, громадяни якої стали сьогодні жертвами російського гібридного геноциду, може виступити промоутером цього процесу внесення змін до міжнародного законодавства.

Не меншу увагу сьогодні слід приділяти й тому, як під егідою науки та культури, останніми роками Росія намагалася нав’язувати міжнародній спільноті своє світобачення і руйнувати демократичний світ. «Рускій мір» неможливий без війн, без окупацій та без репресій. Насилля та війна є його родовими ознаками. Після перемоги над агресором, який завдав підступного удару Україні, демократичний світ має провести депутінізацію Росії. Така ж «депутінізація свідомості» не завадила б і деяким західним політикам, які багато років намагалися зрозуміти Росію і виправдовували її агресивну політику. Коли ви чуєте критику за допомогу Україні, не звертайте на неї увагу, це відголоски путінської пропаганди, яка витратила купу грошей, щоб шантажувати Європу Третьою світовою війною.

Хочу також зауважити, що перемога над путінізмом стане водночас остаточною перемогою демократичного світу й над комунізмом. Лише спільно ми зможемо посадити політичне та військове керівництво рф на лаву підсудних у Гаазі та врятувати демократичний світ.

Дякую організаторам заходу, а особливо пану Роберту ван Ворену за запрошення та можливість виступити на цій конференції.

Дякую Литві, світу та усім міжнародним лідерам  за підтримку України, за підтримку наших Збройних Сил.

Слава Україні! Слава демократичному світу! Разом до ПЕРЕМОГИ!"