Після російсько-українських воєн, військової окупації більшовицькою Росією у 1921 р. Української Народної Республіки й анексії частини її територій розпочалися активні протиправні дії щодо недопущення відновлення Української держави, знищення української нації та денаціоналізації України. З цією метою комуністичний тоталітарний режим застосував механізм ліквідації національно-визвольного руху українців, який включав у себе розстріли, засудження на тривалі строки, депортації, терор тощо. Крім того, проводилися репресії проти української інтелігенції, військових, учасників національно-визвольного руху; було знищено Українську автокефальну церкву, зруйновано традиційний уклад українського села. Одним із засобів придушення спротиву українців стали масові конфіскації та вивезення продовольства. Для цього було створено «продовольчу армію», загони якої, особливо в 1920–1921 рр., відбирали в селах не лише продовольство та фураж, а й усі види сировини. Комуністичний тоталітарний режим під керівництвом В. Лєніна (Ульянова) розглядав окуповану Україну як ресурсну базу для утримання захопленої влади в РСФРР. За Союзним робітничо-селянським договором між РСФРР і УСРР від 28 грудня 1920 р. Росія не тільки отримала контроль над економікою України, шляхами сполучення, а ввівши свою окупаційну армію, розпочала конфіскацію і вивезення значних обсягів продовольства, найперше зернових, в Росію (Хронологічне зібрання законів, Указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР. Київ: Держполітвидав УРСР, 1963. Т. 1 (1917–1924 рр.). С. 160–162).На початку 1921 р. Центральний комітет Російської комуністичної партії (більшовиків) (далі – ЦК РКП(б) на чолі з В. Лєніним ухвалив рішення і дав вказівку Центральному комітету комуністичної партії (більшовиків) України (далі – ЦК КП(б)У) про «повний збір продовольчих продуктів на Україні, тобто 100 проц., має бути [конфіскований і вивезений] для РСФРР…» (Ленін В. І. про Україну: у двох частинах. Ч. I. 1917–1922. Київ: Вид-во політ. літ-ри, 1977. С. 429).У березні 1921 р. оголошено «продтижневик» і тисячі російських комуністів та безпартійних робітників мобілізовано у хлібозаготівельні загони для повної конфіскації продовольства в українських фермерів. Лише у травні 1921 р. з південних районів УСРР було вилучено та від- правлено до РСФРР 522 тис. пудів зерна, у червні – 728 тис. пудів зерна. 8 травня 1921 р. секретар ЦК РКП(б) В. Молотов вимагав від Х. Ра- ковського і наркома продовольства М. Владімірова відправляти з України не менше 40 залізничних ешелонів з продовольством на місяць у роз- порядження Наркомпроду РСФРР (Кульчицький С., Мовчан О. Невідомі сторінки голоду 1921–1923 рр. в Україні. Київ: Ін-т історії України АН України, 1993. С. 7).18 травня 1921 р. В. Лєнін телеграфував М. Фрунзе, Г. Петровському і Х. Раковському: «Тов. Бухарин говорит, что урожай на юге чудесный. Теперь главный вопрос всей советской власти, жизни и смерти для нассобрать с Украины 200–300 млн пудов [зерна]. ... Все забрать, обставить тройным кордоном войска, все места добычи, ни фунта не пропускать, не давать раскрасть. Поставить дело повоенному» (Ленін В. І. Телеграма Фрунзе, копія Петровському, Раковському, травень 1921 р. Полное собрание сочинений / Ленин В. І. Политическая литература. Москва, 1970. Т. 52. С. 196).У липні 1921 р. В. Лєнін писав, якщо урожай в Україні 550–650 мільйонів пудів, то віднімаючи 150 мільйонів пудів на засів і 300 на годівлю сім’ї і худоби, маємо остачу 200 млн пудів, а в середньому близько 150 мільйонів пудів. Якщо залучити російську армію для конфіскації продовольства з України, то цю остачу можна було б забрати для потреб Росії (В. Ленін про Україну: у двох частинах. Ч. I. 1917–1922. Київ: Вид-во політ. літ-ри, 1977. С. 411).З цією метою в Україну були перекинуті додаткові військові частини Червоної армії. 3 вересня 1921 р. В. Лєнін надіслав голові Раднаркому УСРР. Раковському телеграму з вимогою провести терміновий набір 20 тис. добровольців у загони продміліції, яка також займалася конфіскацією продовольства та збіжжя в українських селах.У результаті насильницької конфіскації продовольства в українців, розпочався масовий штучний голод. Проте наявність голоду в Україні ретельно приховувалася від міжнародної спільноти, а спроби допомоги блокувалися.Першими запропонували допомогу УСРР меноніти США, Канади і Нідерландів. Попри те, що угоду про надання допомоги з Міжнародним менонітським комітетом уряд УСРР уклав у жовтні 1921 р., а з Місією Нанесена – у грудні, в Україну їх, як і Американську адміністрацію допомоги (далі – АРА), не допускали до березня 1922 р. Лише навесні 1922 р. працівники благодійної організації АРА змогли прибути в голодуючі губернії України й розгорнути ряд пунктів харчування (Сербин Р. Штучний масовий голод 1921–1923 років. URL: https://holodomorinstitute. org.ua/1921-1923/).У липні 1922 р. представники ЦК РКП(б) здійснили спробу заблокувати міжнародну допомогу Україні силами російської делегації на 2-му Міжнародному з’їзді організацій і комітетів допомоги голодуючим, що проходив у Берліні. Українська делегація на з’їзді наголошувала, що термінової допомоги потребує майже 10 млн населення півдня й південного сходу України. Позиція української делегації за участі академіка Д. Багалія, письменника В. Короленка та ін. надала можливість спів- працювати з Комітетом іноземних допомогових організацій. Попри зусилля української делегації, продовольча допомога голодуючому півдню України становила лише 7,5% від потреби, водночас мільйони українців продовжували гинути від голоду. Діти становили понад 40% жертв.Масовий штучний голод призвів до поширення епідемій. За даними Наркомздоров’я УСРР тільки за 7 місяців 1922 р. хворіло на холеру 24,4 тис. осіб; на черевний тиф – понад 19,6 тис.; на висипний тиф – 136,6 тис.; на поворотний тиф – 141,7 тис. осіб (Веселова О. М., Ма- рочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 41).Представництво Міжнародної спілки допомоги дітям з’явилося в УСРР лише в 1923 р. Допомогу в боротьбі з епідеміями українцям надавали французький Червоний Хрест, Комітет охорони здоров’я Ліги Націй, Товариство допомоги німецьким колоністам Чорноморського узбережжя, американська організація «Форвардс» та «Міжробдоп», американський об’єднаний комітет «Джойнт».З березня 1922 р. по серпень 1923 р. УСРР отримала від іноземних організацій 2,3 млн пудів продовольства, що становило 8% від загального обсягу пожертв, які надійшли в СРСР та врятували життя близько 1,8 млн українців. У радянській пресі інформація про внесок і роль між- народних благодійників замовчувалася, а українців, які співпрацювали з ними, у 1930-ті рр. було звинувачено в шпигунстві та репресовано.Сучасний український демограф О. Гладун, доктор економічних наук, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України у своїх дослідженнях розрахував гіпотетичні демографічні втрати населення України від соціальних катастроф XX ст. і їх вплив на загальну чисельність та статево-вікову структуру населення, використовуючи метод ретроспективного прогнозу. Як вихідна інформація використовувалась оцінка статево-вікової структури сумарних втрат населення внаслідок кожної соціальної катастрофи. Після застосування для цього населення реальних параметрів народжуваності та смертності було отримано оцінку втрат населення та їх статево-вікову структуру на початок кожного наступного року за умови відсутності певної соціальної катастрофи. Результати дослідження викладено в таблиці 1.

За результатами розрахунків гіпотетичних втрат під час масового штучного голоду в 1921–1923 рр. загинуло 2,8 млн українців (Гладун О. Віддалені наслідки втрат населення України від соціальних катастроф у XX столітті. Геноцид України у XX столітті. Україна під окупаційними режимами: історичні реалії та постколоніальний синдром. Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 4‒5 квітня 2014 / ред. кол.: Л. Сеник, Б. Моркляник, Р. Пак, М. Фіцуляк, І. Гаврилів, М. Чорнопиский, І. Хома, А. Федоришин, О. Музичко, О. Полянський. Всеукраїнське громадське об’єднання «Товариство відродження української нації»; Львівський національний університет ім. І. Франка; Націо- нальний університет «Львівська політехніка»; Інститут літературознавчих студій ЛНУ ім. І. Франка; КЗ ЛОР «Львівський історичний музей». Львів: Добрий друк, 2015. С. 337–347).Сучасна дослідниця Г. Журбелюк, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Києво-Могилянська академія», досліджуючи методику історико-правових досліджень проблеми масового штучного голоду 1921–1923 рр. в УСРР, опираючись на наукові дослідження О. Веселової, О. Мовчан, А. Хоменка, зафіксувала, що епіцентром голоду 1921 р. стали Херсонщина, Миколаївщина і Запоріжжя, де з січня 1922 р. фіксували масове вимирання. Гинуло населення не лише сіл, а й міст. Так, за січень 1922 р. у Запоріжжі померло 12 630 людей, у Херсоні – 4787, в 11 містах Одещини зареєстровано 9440 смертей, у чотирьох містечках Миколаївщини – 6120 (Журбелюк Г. Методика історико-правових досліджень проблеми голоду 1921–1923 рр. в Україні: розвінчання міфів. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Та- раса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». Київ, 2013. С. 55). Г. Журбелюк констатує, що навесні й восени 1922 р. розпочалися масові випадки самогубства, психічних розладів із фактами канібалізму та трупоїдства. Як приклад, подає телеграму Г. Петровського (голови ЦВК України) від травня 1922 р. до Москви, що підтверджує масове голодування, факти канібалізму і продажу на ринку людського м’яса.Автор доходить висновку, що в 1921–1923 рр. найбільше постраждали діти, особливо немовлята (їх у 1922 р. померло 70%). Восени 1922 р. на півдні голодувало 2 млн дітей, третині яких загрожувала смерть,чисельність безпритульних дітей збільшилася вп’ятеро (більше 500 тис.) (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 42). За повідомленнями відділів народної освіти України спостерігався високий рівень дитячої смертності «через невідповідність їжі дитячому віку: смертність була навіть серед дітей, які отримували допомогу. Через недоїдання, нерегу- лярне забезпечення усіх дитячих закладів вихованці систематично не- доїдали і часто хворіли, були у стані малокрів’я, глибокого виснаження і масово гинули». Їх ховали разом без будь-яких позначок (Журбелюк Г. Методика історико-правових досліджень проблеми голоду 1921–1923 рр. в Україні: розвінчання міфів. Голод в Україні у першій половині ХХ сто- ліття: причини та наслідки (1921– 1923, 1932–1933, 1946–1947): Мате- ріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національ- ний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». Київ, 2013. С. 51–58).Відомі українські історики, дослідники масових штучних голодів, доктор історичних наук О. Веселова, доктор історичних наук В. Марочко, доктор історичних наук О. Мовчан у своїх наукових працях детально розкрили перебіг трагічних подій, які пережили українці в 1921–1923 рр. Катастрофічні наслідки масового штучного голоду для півдня України засвідчує звіт травневої (1922 р.) сесії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (далі – ВУЦВК): «В цілому ряді місцевостей голод торкнувся робітничого класу. Тут мова йде не тільки про голод, а й про фізичне вимирання робітників. Із доповіді представника Катеринослава ми дізналися, що зі 120 тис. членів профспілок залишилося тільки 60. Частина з них померла, а частина розбіглася від голоду. В Миколаєві, де безробітних 16 тис. чоловік, смертність досягла колосальних розмірів. Представники Миколаївської губполітпросвіти [губернського політично-просвітнього комітету в складі губернських органів Наркомату освіти] вказували, що в окремих повітах, наприклад, профспілка вантажників вимерла на 50%. В Одесі маємо приклади голоду робітників, представник Одеської губполітпросвіти вказував, що у них є деякі спілки, які змушені займатися виключно заготівлею домовин і всілякого роду процедурами поховання своїх членів. Смертність досягла великих розмірів, особливо серед будівельних робітників і вантажників. Те ж саме в Запоріжжі, де є смертні випадки на грунті голоду» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 39).Виняток становили лише шахтарі й металісти тресту «Південсталь», яких найменшою мірою торкнулося скорочення державного продовольчого постачання. На пайковому постачанні залишалися й відповідальні радянські службовці та партійні працівники. Для комуністів передбачалася пільгова продовольча допомога. Як вбачається із листів губкомів КП(б)У до секретаріату ЦК КП(б)У, голод косив і безпартійних, і членів партії. Лютий 1922 p.: «Катеринослав. Щоденно із майстерень виносять опухлих робітників, які падають біля верстатів. Були випадки самогубства, комуністи із сільських осередків йдуть у банди, члени партії намагаються виїздити з Катеринославської губ. Миколаїв. Партійна дисципліна падає. Підняти таку Херсонський повітком [повітовий комітет] з огляду на обставини, що склалися з продовольством, вважає неможливим. Картина продовольчого забезпечення членів партії найжахливіша – багато навіть відповідальних партійних працівників не отримали пайків за грудень місяць у зв’язку з відсутністю хлібних продуктів на складі. За січень місяць видача пайків відповідальним працівникам зовсім не проводила- ся» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 40).Масовий штучний голод досяг піку смертності українців навесні 1922 р. Експерти вивчили архівні документи, які відображають загальну карти- ну в низці регіонів УСРР та загальну чисельність голодуючих. Так, за даними Наркомату охорони здоров’я (далі – Наркомздоров’я), у березні 1922 р. голодувало 1,4 млн українців, тобто 15% населення. Відділ інформації Центральної комісії допомоги голодуючим (далі – ЦК Допгол) ВУЦВК зафіксував, що в березні чисельність зареєстрованих голодуючих досягла 3,2 млн осіб чи 34,2% населення і до червня збільшилася до 3,8 млн осіб.У доповідній записці працівника ВУЦВК М. Сироти про продовольче становище й боротьбу з голодом у Запорізькій і Миколаївській губер- ніях від 30 червня 1922 р. повідомляється, що взимку 1922 р. голодувало 30–80% населення (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голо- домори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти на- роду. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 41).До різкого зростання смертності українців призвели епідемії. Лише за даними Наркомздоров’я УСРР від голоду до осені 1922 р. померло 47,5 тис. осіб, а зважаючи на скорочення природного приросту народо- населення, чисельність мешканців республіки зменшилася на 235 тис. осіб.Аналізуючи архівні документи, експерти дійшли висновку, що офіційна статистика Наркомздоров’я УСРР не відображає реальну картину та є заниженою.Підтвердженням цього є повідомлення ЦК Допгол ВУЦВК на VII Всеукраїнському з’їзді рад (грудень 1922 p.) про те, що лише в Миколаїв- ській губернії з січня по жовтень 1922 р. померло 37,7 тис. голодуючих. У місті Харкові втрати становили 40% жителів. У місті Катеринославі з січня по квітень 1922 р. померло 3,2 тис. осіб при середній смертності 700 осіб на рік.Лікарі В. М. Коган і Б. В. Фавр, які на початку 1922 р. за дорученням уряду обстежували стан здоров’я голодуючих, засвідчували, що половина з них була приречена на вмирання.Найбільш високою була смертність дітей, особливо молодшого віку. У 1922 р. в Україні померло 70% немовлят, 80% дітей хворіли на туберкульоз. Усього восени 1922 р. на півдні республіки голодувало близько 2 млн дітей, з них 700 тис. загрожувала смерть від голоду (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932– 1933, 1946–1947: Злочини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью- Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 42).Завідувач Запорізького губернського відділу народної освіти Чичи- ринський засвідчив високу смертність дітей через невідповідність якості і нормам їжі. Діти перебували в стані глибокого виснаження та гинули.Масовий штучний голод охопив також Полтавщину. При обстеженні з’ясувалося, що половина школярів хворі на туберкульоз, решта – страждали на малокрів’я і виснаження.Особливо від масового штучного голоду постраждали Херсонський повіт Миколаївської губернії і Мелітопольський повіт Запорізької губер- нії, про що йшлося на VII Всеукраїнському з’їзді рад (грудень 1922 р.).Узимку 1922–1923 рр. ситуація на півдні України різко погіршилася. Про масове голодування та високу смертність повідомляли численні кореспонденції у пресі. Так, у київській газеті «Більшовик» за 4 січня зазначалося: «У Єлисаветградському повіті голод збільшується. Голодує понад 200 тис. чоловік, з них 10 тис. дітей. Північна частина Миколаївського повіту, що вважалася благополучною, поступово переходить на голодну пайку, всі почали вживати сурогати»; за 11 січня: «В січні поточного року зареєстровано 15 випадків голодної смерті»; за 12 січня:«Кількість голодуючих у Донбасі приблизно 400 тис. чоловік. В груд- ні Червоний Хрест годував 75 тис. дітей»; за 27 січня: «За доповіддю губвиконкому на Катеринославщині ... голодує 560 тис. чоловік. Допомогу одержує 150 тис.»; за 10 лютого: «На Єлисаветградщині можливий голод.Як повідомляють з Плетеноташлицької волості, там вже деякі сім’ї починають пухнути з голоду. Уже нараховується 10% тих, у котрих хватить хліба до лютого; 50% уже примішують у їжу сурогати: кукель, березку та інші; всього по вол. 80% нужденних. На допомогу з місцевих немає чого сподіватись»; за 13 лютого: «В Херсонському та Дніпровському повітах продовжується голод. У Херсонському повіті голодує 150 тис., з яких половина дітей»; за 3 березня: «До Миколаївського губвиконкому знову почали надходити відомості про жахливі картини голоду. В Калинівському повіті голод набув жахливих розмірів, нараховується 14 випадків смерті від голоду. Голодує 70% людності. В с. Пересадівці людність голодує цілком вся. Допомога АРА та Українського Червоного Хреста незначна, задовольняє лише 10%. Потрібна негайна допомога»; за 6 березня: «Голод на Миколаївщині посилюється. Крім Калинівської вол. голодує ще Кисляківська. Трапляються вже випадки смерті від голоду. Голодує також і Єлисаветградський повіт. Кількість голодуючих за лютий збільшилася порівняно з груднем на 60%»; за 7 березня: «Із Запоріжжя повідомляють про важке становище сільського учительства. В голодному Оріхівському районі шкільні робітники голодують. Шкільна справа в занепаді. Функціонує 7% довоєнної шкільної сітки. Голод на Запоріжжі охоплює весь район. Продовольче становище порівняно з попереднім місяцем значно погіршилося. В Григорівській волості зареєстровано кілька голодних смертей. Худоба продається за безцінь, іноді за кілька фунтів муки»; за 17 березня: «На засіданні Миколаївського повітвиконкому [повітового виконкому] разом з наркомюстом Скрипником стверджено величезний голод, що охопив весь повіт. Ухвалено збільшити продовольчу позику» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мов- чан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Зло- чини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 44–45). На цьому повідомленні голодна хроніка переривається. З початком експортної кампанії інформація про український голод стала небезпечною для СРСР, тому ці теми стали забороненими. 17 березня 1923 р. організаційне бюро ЦК КП(б)У постановило «заборонити у пресі довідки... по експорту, що існує...» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933, 1946– 1947: Злочини проти народу. 2-е вид., допов. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 45).Сучасний дослідник масових штучних голодів, доктор історичних наук В. Марочко у своїх наукових працях, опираючись на наукові висновки А. Хоменка та інших вчених, детально розкрив обставини та наслідки масового штучного голоду 1921–1923 рр. (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj-lyudomor- 1921-1923-rr-bratnij/). Автор зазначив, що в березні 1922 р. кількість голодуючих в УСРР, за неповними даними, сягнула 4 млн, з яких діти становили 1,9 млн осіб. Територія голоду в липні 1922 р. охопила п’ять південно-східних губерній УСРР, де голодувало 40% українців. Близько 10% дітей втратили батьків, потрапили до дитбудинків (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj- lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/).На Миколаївщині голодувало 50% населення. У Запорізькій губернії голодувало 1,2 млн осіб, а смертність становила 27,1%. Чисельність го- лодуючих у травні становила 25% всього населення губернії, у липні – 50%, а в окремих районах інших регіонів УСРР – 80% (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj-lyudomor- 1921-1923-rr-bratnij/).Під час масового штучного голоду від загальної чисельності загиблих 50% становили діти. 20% дітей, внаслідок голодування, уразив туберку- льоз, 55% – мали виразні ознаки фізичного виснаження (Голодомори в підрадянській Україні. Праці членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні / ред. О. М. Веселової. Київ; Львів; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2003. С. 17, 170).В. Марочко дійшов висновку, що масовий штучний голод 1921–1923 рр. став засобом знищення комуністичним тоталітарним режимом національно-визвольної боротьби української нації.Ґрунтовну, повну та об’єктивну оцінку соціально-демографічних наслідків масового штучного голоду 1921–1923 рр. надав відомий український демограф і статистик А. Хоменко (1891–1939). 31 травня 1922 р. чекісти Харківського губвідділу ГПУ заарештували його як колишнього боротьбиста та вояка армії УНР, але були змушені відпустити через професіоналізм вченого і виробничу необхідність, про що керівництво губстатбюро писало: «без нього робота зупиняється» (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj- lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/).Офіційна демографічна статистика на початку 1920-х рр. лише формувалася і стосувалася переважно міського населення. На час проведення міського перепису населення 15 березня 1923 р. у 18% загсів не було реєстраційних книг, а близько чверті не мали статистично-облікових карток.Міський перепис охопив тоді 612 міст, а 41 052 села опинилися поза обліком загсів і статистиків. Матеріалів перепису сільського населення, крім податкових реєстрів та вибіркових обстежень, не було. Тому А. Хоменко наважився «…скласти хоча б загальний образ природного руху, коли не можна дати точної його картини» (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Про- світи. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj- lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/). Учений і статистик-практик, який працював у Центральному статистичному управлінні (далі – ЦСУ) УСРР, продемонстрував науковий професіоналізм і громадянську позицію. Саме він на означення територій, охоплених голодом, увів тер- мін «голодна смуга».За його розрахунками деструктивних змін зазнали міста південно- східних регіонів УСРР, які «найбільш потерпіли свого часу від продовольчої кризи», а лісостепової смуги – менше, «голодний рік перенесли без великих втрат». У першій половині 1923 р. Україна не досягла довоєнного рівня народжуваності, лише наприкінці року спостерігалося«оздоровлення загальних умов демографічної дійсності». Рівень смерт- ності у січні – березні 1923 р. був значно вищим ніж у 1924 р. (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj- lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/).На підставі доступної демографічної статистики А. Хоменко дійшов висновку про зменшення у 1922 р. рівня народжуваності у Полтав- ській, Чернігівській та Харківській губерніях – на 30%, про зростання інтенсивності смертності на Полтавщині – до 50%. Зазначені губернії не належали до «голодної смуги», однак у трьох повітах Харківщини (Зміївському, Ізюмському, Куп’янському) не було загального приросту населення, а на Полтавщині – у 10 з 14 повітів (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj-lyudomor- 1921-1923-rr-bratnij/).Застосування класичних методів демографічного дослідження, тобто загальних і спеціальних коефіцієнтів народжуваності, смертності й приросту, ускладнювала відсутність загального перепису населення. Демограф А. Хоменко, як учений-практик та очевидець тих подій, встановив територію, охоплену масовим штучним голодом за матеріалами продподаткової статистики та весняного опитування сільського населення у 1923 р. Він встановив «загальну людність» УСРР – 23,3 млн осіб, з яких 22,1 млн постійно проживали в селах (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj-lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/).Долучивши статистичні дані окремих переписів, які проводили губернські статбюро, вчений встановив, що в травні 1923 р. в Донецькій, Катеринославській та Одеській губерніях, які увібрали населення ліквідованих Миколаївської та Запорізької, проживало 7,7 млн українців, які перебували в епіцентрі масового штучного голоду, стали його жертвами через смерть та набуття хронічних хвороб (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj-lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/).До п’яти зазначених губерній «голодної смуги» А. Хоменко відносив також Харківську, Полтавську губернії та південні округи, де спосте- рігалося значне зменшення народжуваності і природного приросту, зростала смертність. Разом із населенням Полтавської та Харківської на території масового штучного голоду в 1921–1923 рр. опинилися 13,1 млн осіб. Дитяча смертність (віком до 1 року) становила в «голодній смузі»: 41% – в Одеській, 51% – у Катеринославській, 29% – у Донецькій губерніях. Серед решти губерній, крім Волинської (17,1%) вона сягала 18–25% цієї вікової групи (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj-lyudomor-1921-1923- rr-bratnij/). За окремими підрахунками А. Хоменка втрати населення по Харківській та Полтавській губерніях становлять 1,5 млн українців.А. Хоменко розглядав динаміку населення українців у контексті соціально-епідеміологічних впливів, наслідків воєн та масового штучного голоду 1921–1923 рр. Досліджуючи еволюцію смертності в Україні, демограф і статистик-практик визнав, що дитяча смертність в УСРР станом на 1923 р. становила 27,3%, а в степових губерніях – 39,7%, інколи доходила до 67% серед вікової групи до 1 року. Смертність сільських дітей до 4-х років значно перевищувала її рівень серед міських дітей (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/ leninskyj-lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/).А. Хоменко засвідчив той факт, що «…голод 1921–22 року у степовій смузі справив цілі спустошення і слабше зачепив лісостепову», виявив кілька принципових наукових підходів. Використовуючи особисто роз- роблену теорію «природного відбору» щодо характеристики природного руху населення у перші місяці після масового штучного голоду, доводить, що в 1921–1922 рр. помирали «найслабші» (діти, люди похилого віку), а рівень смертності в 1923 р. зменшувався через попереднє «вимирання» зазначених соціально-демографічних груп (Марочко В. Ленінський людомор 1921–1923 рр.: «братній» розподіл смерті. Слово Просвіти. 23.04.2018. URL: http://slovoprosvity.org/2018/04/23/leninskyj- lyudomor-1921-1923-rr-bratnij/). Вчений А. Хоменко, взявши за основу коефіцієнт смертності 27,1% із 7,7 млн населення, яке постійно проживало у п’яти південно-східних губерніях, охоплених масовим штучним голодом, та використовуючи формулу х = 7,7 млн х 27,1% , 100% розрахував, що чисельність загиблих становить 2 086 700 осіб. З урахуванням 1,5 млн загиблих населення Харківської та Полтавської губерній загальні втрати знищених масовим штучним голодом українців становлять 3,5 млн осіб.Проаналізувавши вказані вище наукові праці та дослідження вітчизняних істориків та демографів, експерти дійшли висновку, що від масового штучного голоду в 1921–1923 рр., організованого комуністичним тоталітарним режимом, загинуло 3,5 млн українців.Виступаючи на Асамблеї Європейського Парламенту Горан Ліндблед (Швеція) заявив, що в результаті конфіскацій померли голодною смертю в 1921–1923 рр. приблизно 5 млн людей, особливо в Україні. Голод використовувався як політична зброя (URL: https://helsinki.org. ua/2010/03/rezolyutsiya-pare-iz-vzhyvannya-zahodiv-z-metoyu-vykryttya- komunistychnyh-totalitarnyh-system/).Надалі досвід нищення голодом українців, апробований комуністичним тоталітарним режимом у 1921–1923 рр., був використаний під час організації та вчинення злочину геноциду українців у 1932–1933 рр.

ЕКСПЕРТНИЙ ВИСНОВОК
Під час масового штучного голоду 1921–1923 рр. в УСРР від протиправних дій комуністичного тоталітарного режиму загинуло 3 500 000 українців.

Витяг з Висновку судової історико-джерелознавчої експертизи від 03 вересня 2020 р. № 302/207-1 у кримінальному провадженні СБУ № 22019000000000309.ement