Ґрунтовну, повну та об’єктивну оцінку соціально-демографічних наслідків масового штучного голоду 1946–1947 рр. надали відомі українські історики, дослідники масових штучних голодів, доктор історичних наук О. Веселова, доктор історичних наук В. Марочко, доктор історичних наук О. Мовчан.Після Другої світової війни в СРСР відбувалося активне поширення правдивої інформації про життя за кордоном колишніми остарбайтерами, військовополоненими, а також демобілізованими червоноармійцями, що становило реальну загрозу існуванню комуністичного тоталітарного режиму. Українці продовжували національно-визвольну боротьбу, в якій активну участь брала Організація українських націоналістів та бійців.Української повстанської армії (далі – ОУН-УПА). Наростали антирадянські настрої. Розуміючи загрозу існуванню тоталітарного режиму, Й. Сталін та його оточення вчергове застосували репресії проти української нації. Головний удар тоталітарного режиму був спрямований проти українців у суспільно-політичній та соціально-економічній сферах.У повоєнний період аграрне господарство УРСР виявилося майже повністю зруйнованим. Основною робочою силою українських сіл були жінки, чисельність яких серед працюючих у 1946 р. становила 80%. Масово використовувалася дитяча праця.26 червня 1946 р. Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) визначили та затвердили нереальний план хлібозаготівель для УРСР в розмірі 340 млн пудів, вимагаючи примусового вилучення зернових до 1 жовтня. 22 лип- ня 1946 р. керівництво УРСР одержало телеграму-вказівку Й. Сталіна щодо збільшення плану здачі хліба до 362,75 млн пудів. Українське село було знову поставлене на межу виживання.

Згадуючи про масовий штучний голод 1946–1947 рр., планування хлібозаготівель з урожаю 1946 p., М. Хрущов, який тоді був першим секретарем ЦК КП(б)У і головою Ради Міністрів УРСР, у своїх мемуарах зазначав: «План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він обґрунтовувався науковими даними.При цьому виходили, головним чином, не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, вибити у народу в засіки держави. І ось почалося це вибивання. Я бачив, що рік загрожує катастрофою» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 164–165).У ряді постанов ЦК КП(б)У невиконання планів зернопоставок було оголошено «злочином» перед партією і державою. Комуністичний тоталітарний режим вдався до вилучення всього збіжжя, зокрема й з насіннєвих, страхових, інших колгоспних фондів, а також зерна, вирощеного на присадибних ділянках українців, припинив оплату селянам «трудоднів». У розпал масового штучного голоду режим продовжував конфісковувати й вивозити за межі УРСР до низки областей РРФСР не тільки все збіжжя, а й овочі, фрукти тощо.У 1946 р. СРСР експортував до країн Східної Європи 1,7 млн т зерна. Наприклад, до Берлiна надiйшло 969 тис. т зерна та 60 тис. т продук- тiв, 50 тис. голiв худоби. За 1946–1947 рр. до Албанії, Чехословаччини, Польщi, Угорщини, Болгарiї, Фінляндії, Франції, iн. країн вiдвантажено 2,5 млн т зерна. Хліб вивозили також і з політичних міркувань – для створення міфу про високий рівень забезпечення в СРСР. Конфіскація продовольства та репресії призвели до посилення спротиву українців тоталітарному режиму. Серед тих, хто активно відстоював інтереси українців, часто були колишні фронтовики. Наприклад, у колгоспі «10 років Жовтня» с. Камбурліївка Онуфріївського р-ну Кіровоградської обл. колгоспник М. Баранов заявив райпрокурору Макаренку і начальнику РВ МВС Тарасюку: «До яких пір ви будете забирати весь хліб у нас і віддавати його Сталіну?». Цього колгоспника відразу ж за- арештували. У низці районів УРСР влітку 1946 р. відбулися заворушення, українці силою повертали відібране в них зерно. Так, у селах Гуків Орининського р-ну, Горчичне Миньківського р-ну Кам’янець-Подільської обл. були розкидані видрукувані на склографі листівки, що закликали кол- госпників не здавати хліб державі. У м. Волчанську Харківської обл. 6 січня 1946 р. було зроблено напис: «Геть колгоспи!». У с. Вербівці Ружинсько- го р-ну Житомирської обл. влітку 1947 р. було вивішено листівку чинити спротив та не віддавати хліб (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 207–208).24 липня 1947 р. начальник МДБ по Дніпропетровській обл. Сурков доповів у ЦК КП(б)У: «І. Пушкар, землемір з Криворізького р-ну зводив наклеп на радянську владу і комуністів: “Для чого і на кого ми працюємо у колгоспі, держава і в цьому році забере весь хліб, а ми все одно будемо голодувати”» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 208).Із посиленням голоду спротив українців, попри репресії, посилювався. Листівки із закликом не здавати хліб державі було виявлено в колгоспі ім. Шевченка Щорсівського р-ну Чернігівської обл., с. Пісочин Липовецького р-ну Вінницької обл., с. Новоселівці Зачепилівського р-ну Харківської обл., с. Гурівка Долинського р-ну Кіровоградської обл. 7 липня 1947 р. з поштових скриньок у м. Миколаїв вилучено 57 примірників «листівок антирадянського характеру, спрямованих проти хлібопоставок» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью- Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 208).У 1947 р. міністр МДБ УРСР Савченко повідомляв ЦК КП(б)У «про активні антирадянські прояви на селі» та наводив конкретні приклади вбивства уповноважених із хлібозаготівель, голів колгоспів та сільрад у різних областях.Протидію репресивним заходам та вилученню хліба у низці областей УРСР активно здійснювали ОУН-УПА, які роз’яснювали українцям причини виникнення й поширення голоду в Україні. Так, у листівці УПА 1947 р. «Брати-голодуючі!» йшлося: «Голодом сталінські душогуби здійснюють масове винищення українського народу. Тюрем, розстрілів, Сибіру є замало!». УПА стверджувала, що «хліб мусить залишитись в руках народу»: «Брати! Поки не знищимо сталінських розбійників, поки не проженемо большевицьких наїзників з України, доти не може бути в нас жодних сподіванок на краще. Сталінські обіцянки про те, що, пере- боровши післявоєнні труднощі, ми станемо краще жити – підла брехня. Подібними обіцянками нас обдурюють уже 30 років. Але протягом цього часу ми ще не жили людським життям. Зате ми вже голодували в 1922, в 1933 р. і оце втретє. Годі довше! Не для допомоги приїхав на Україну відомий уже нам кат Каганович, і не для наради привіз він з собою нового Постишева – Патоличева. Нова хвиля терору залила всю Україну! Смерть Сталіну й його кліці – організаторам нового голоду на Україні! Геть сталінські колгоспи – знаряддя грабежу хліба і визиску селян!» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 209–210).

У листівці-зверненні «Брати з-над Дніпра» написано: «Вас гонить голод в Західну Україну з надією, що вдасться тут здобути дещо харчів. Голодова смерть заглядає вам у вічі. Нещастя ваше таке безмірне, що до- корів робити вам не можемо. Але знайте, що в Західній Україні народ не пухне ще дотепер з голоду тільки тому, що збройним і пасивним опором не дозволив видерти з себе всього урожаю. Ми тут, в західних областях, наплювали на “першу заповідь – хліб державі” і всіма можливими способами, жертвуючи в багатьох випадках життям і проливаючи кров, відбирали в большевицьких грабіжників “свій не свій” хліб. Брати з-над Дніпра, не давайте хліба більшовицькій державі. Не дозвольте вивезти хліба з України, бо хліб сьогодні – це бути чи не бути всього народу, цілої нації» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 210).У 1947 р. лише на території восьми областей УРСР, де активно діяла УПА, зафіксовано 906 боїв із відділами МВС-МДБ. Збройне протисто- яння відбувалося й у Східній Україні. Так, у липні 1947 р. в с. Азаричі Конотопського р-ну Сумської обл. було вбито голову колгоспу «Черво- ний скотар» А. В. Грушу, в с. Кошари Дубов’язівського р-ну – голову сільради Т. Т. Удота (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Го- лодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 210).Лютневий пленум ЦК ВКП(б) 1947 р. ухвалив рішення про посилення репресій в УРСР під час вилучення хліба. З цією метою 3 березня 1947 р. першим секретарем ЦК КП(б)У призначено Л. Кагановича, який разом із М. Хрущовим, головою Ради Міністрів УРСР, що п’ять днів (п’ятиднівки) доповідали Й. Сталіну про об’єм вилучення і обмолочення зерна.4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна». Відповідно до цього указу залишалися чинними досить суворі санкції (сформовані без урахування тяжкості злочину) за розкрадання державного та громадського майна. При призначенні покарання це призводило до його не співмірності із ступенем вини засудженого. Наприклад, за дрібну крадіжку передбачалося позбавлення волі від 5 до 7 років (Соловей Д. Ю. Еволюція законодавства про кримінальну відповідальність УСРР (УРСР) (1919–1959 рр.): дис. … канд. іст. наук: спеціальність 12.00.01. Київ, 2017. С. 177). За зрізання та збирання колосків засуджували від 7 до 10 років із конфіскацією майна. Посилювалося кримінальне переслідування українців, яких згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. таврували як «ворогів народу».Всього за період хлібозаготівель ЦК КП(б)У ухвалив 49 постанов, які стосувалися репресивної політики комуністичного тоталітарного режиму. У хлібозаготівлі задіяли партійно-радянський апарат і каральнорепресивні органи. Активну роль у конфіскації продовольства відігравали працівники системи держзаготівель (Уповмінзагу СРСР), озброєні й одягнені у спеціальну форму, наділені особливими правами, аж до оформлення матеріалів до суду. Їх штат в УРСР у 1946 р., порівняно з попереднім 1945 р., зріс з 5 до 11,5 тис. осіб. За свідченням М. Логвиненко із с. Томаківка Дніпропетровської обл., методи «активістів» були старі й перевірені: «Голод 1946–1947 рр., як і Голодомор 1932–1933 рр. було зроблено штучно. Весь хліб вивозили. А по хатах ходили активісти і забирали запаси, в кого які були. Розбивали груби, шукали хліб у горщиках для квітів, забирали все. А людям лишалися бур’ян та миші» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью- Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 204–205).Репресивна політика конфіскації хліба призвела до масового голодування та смертності. Так, житель с. Ново-Липове Ново-Георгіївського р-ну Кіровоградської обл. Р. Хрисенко зазначав: «Комуністи забрали весь хліб, а тепер ми помремо з голоду». Жителька м. Полтава Андрусенко в розмові з товаришами по роботі свою думку сформулювала так: «...просто вирішили виморити людей голодом, наша держава має достатню кіль- кість хліба, але зовсім не проявляє піклування про людей» (Весело- ва О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 172). 

Під час дослідження експерти вивчили архівні документи щодо запровадження карткової системи розподілу продовольства серед категорії робітників, колгоспників, працівників бюджетної сфери та дійшли висновку, що це один з інструментів організації масового штучного голоду 1946–1947 рр. в УРСР та утримання українців у заручниках. Норми централізованого постачання хліба для українців довільно визначало партійне керівництво СРСР.З 1 жовтня 1946 р. в УРСР з метою посилення репресивного тиску на українців із пайкового постачання хлібом за картками було знято жителів сільської місцевості, робітників і службовців радгоспів, промислових підприємств невеликих міст та робітничих селищ, а також їхніх дітей і утриманців. З цією метою було прийнято такі постанови Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б): від 27 вересня 1946 р. «Про економію у витрачанні хліба», «Про додаткові заходи з економії і витрачання хліба й посилення контролю за роботою Міністерства торгівлі та його органів», від 25 жовтня 1946 р. «Про заходи з посилення контролю обкомів, крайкомів і ЦК Компартій союзних республік за роботою органів Міністерства торгівлі на місцях» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 177).Окрім цього, ЦК Компартії й уряд УРСР 30 вересня 1946 р. ухва- лили постанову про зменшення норм забезпечення хлібних карток та скорочення контингенту пайкового постачання за картками. Отже, з централізованого постачання за хлібними картками знято 3 млн 634,5 тис. українців, із них – 2 млн 892,1 тис. сільських мешканців. У жовтні 1946 р. в містах хлібні картки отримали 8 млн 868 тис. осіб, у селах – усього 700 тис. осіб.У листі від 17 грудня 1946 р на ім’я Г. Маленкова донецький гірник Карандашов писав: «...Хліба іноді не буває у нас по 2–3 дні. Вільна торгівля на ринку заборонена. Я голодний і уся моя сім’я. Діти до 13 років хліба не одержують, утриманцям норму урізали...». Начальник 1-го від- ділення паровозного господарства підполковник тяги ст. Слов’янськ Кривошеєв та секретар парторганізації Семейка у листі до Хрущова від 12 лютого 1947 р. писали: «У зв’язку з випадками невиходу на роботу, що почастішали і мають груповий характер, побутова комісія відділення паровозного господарства ст. Слов’янськ Південно-Донецької залізниці своїм дослідженням на селах встановила, що переважна кількість сімей залізничників, які мешкають у сільській місцевості вказаних районів, перебуває у надзвичайно тяжкому стані, і особливо діти, яким ніхто ні- якої допомоги не надає, не дивлячись на ряд вимог» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 179).Попри голодування населення та зростання смертності, керівництво СРСР вимагало безумовного виконання хлібозаготівельних завдань. Уся адміністративно-командна бюрократична машина була спрямована на подальше вилучення хліба з голодуючих сіл. Здійснювався щоденний «оперативний контроль» за конфіскаціями та звітністю райкомів перед обкомами партії.Навесні 1947 р. комуністичний тоталітарний режим за допомогою каральних органів змусив виснажених голодом українців провести посівну. З цією метою ряду регіонів УРСР надали «допомогу» посівним матеріалом. Замість безоплатно вилученого, колгоспи отримали позику, за яку мали розрахуватися десятиною з кожних 100 ц майбутнього врожаю (Голод в Україні 1946–1947. Документи і матеріали / упор. О. Веселова, Т. Гриценко, А. Огінська та ін. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. С. 194–195).Під час проведення посівної кампанії навесні 1947 р. комуністичний тоталітарний режим відкрив систему пунктів харчування для стимулю- вання праці колгоспників. На польові стани почали привозити гарячу баланду. Мережа виїзних їдалень з одноразовим гарячим харчуванням була розгорнута в березні для 800 тис. осіб, з квітня 1947 р. – для 1 млн (Голод в Україні 1946–1947. Документи і матеріали / упор. О. Веселова, Т. Гриценко, А. Огінська та ін. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. С. 195–196).Якість, кількість і поживність такої їжі звичайно не відповідали харчовим нормам, тому значна чисельність українців опухли, мали безбілкові набряки (Голод в Україні 1946–1947. Документи і матеріали / упор. О. Веселова, Т. Гриценко, А. Огінська та ін. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. С. 195).Голодуючі батьки у відчаї намагалися вивезти своїх дітей у міста і залишати в притулках. Масове голодування породило нове сирітство. Дитбудинки були переповнені, типовим явищем стало жебрацтво. Як і під час вчинення злочину геноциду в 1932–1933 рр., українці тривалим голодуванням і тотальним терором були доведені до психічного зламу, втрачали здатність контролювати свої дії; зафіксовано факти трупоїдства і канібалізму.Пограбування українського села в 1946–1947 рр. призвело до масового штучного голоду на всій території УРСР та масових захворювань. Особливо страждали діти й літні люди. Станом на 20 червня 1947 р. в республіці налічувалося понад 1 млн 154 тис. хворих на дистрофію, з них 77,1% становили сільські жителі. Тривале голодування тягнуло за собою супутні хвороби – туберкульоз, дизентерію, тиф тощо. Більшість хворих вмирала. Пік опухань і масової смертності припав на весну – літо 1947 р. Голодування охопило майже всі українські території, окрім західних областей (Голод в Україні 1946–1947. Документи і матеріали / упор. О. Веселова, Т. Гриценко, А. Огінська та ін. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. С. 247).Комуністичний тоталітарний режим ретельно приховував від світу факт масового штучного голоду. На офіційному рівні йшлося про «після- воєнні труднощі» та «утруднення з продовольством».Попри допомогу міжнародної спільноти, у 1946–1947 рр. загинула значна частина українців. Відомий англо-американський дослідник Голодомору і злочинів комунізму в СРСР Р. Конквест зазначав: «Ми не маємо відомості про жертви, проте є фактом те, що країну врятувала від гіршої долі Комісія ООН для надання допомоги та відбудови (переважно за рахунок США), яка доставила на кінець січня 1947 р. продуктів харчування майже на 100 млн. доларів». (Конквест Р. Жнива скорботи. Київ: Либідь, 1993. С. 365).За результатами розрахунків гіпотетичних втрат О. Гладун довів, що під час масового штучного голоду в 1946–1947 рр. загинули 1,5 млн українців (Гладун О. Віддалені наслідки втрат населення України від соціальних катастроф у XX столітті. Геноцид України у XX столітті. Україна під окупаційними режимами: історичні реалії та постколоніальний синдром. Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 4‒5 квітня 2014 / ред. кол.: Л. Сеник, Б. Моркляник, Р. Пак, М. Фіцуляк, І. Гаврилів, М. Чорнопиский, І. Хома, А. Федоришин, О. Музичко, О. Полянський. Всеукраїнське громадське об’єднання «Товариство відродження української нації»; Львівський національний університет ім. І. Франка; Національний університет «Львівська політехніка»; Інститут літературознавчих студій ЛНУ ім. І. Франка; КЗ ЛОР «Львівський історичний музей». Львів: Добрий друк, 2015. С. 337–347).Зафіксовано сотні спогадів очевидців, які констатують факти допомоги голодуючим із Західної України. Вижили ті українські родини, які знайшли роботу чи виміняли продукти харчування на Галичині та Волині.ОУН та УПА закликали селян Західної України допомагати голодуючим українцям (Голод в Україні 1946–1947 рр. в Україні: колективна пам’ять: Збірник свідчень очевидців, спогадів-переказів їхніх рідних, меморіально-публіцистичних статей / упоряд. В. Марочко. Київ: Видавець Мельник М., 2019. 1176 с.).На підставі аналізу викладеного матеріалу, враховуючи сучасні дослідження та архівні документи, експертна комісія дійшла висновку, що комуністичний тоталітарний режим у 1946–1947 рр., застосувавши механізм конфіскації продовольства в УРСР, створив масовий штучний голод, під час якого загинуло 1,5 млн українців.

ЕКСПЕРТНИЙ ВИСНОВОКПід час масового штучного голоду 1946–1947 рр. в УРСР від протиправних дій комуністичного тоталітарного режиму загинуло 1 500 000 українців.Витяг з Висновку судової історико-джерелознавчої експертизи від 03 вересня 2020 р. № 302/207-1 у кримінальному провадженні СБУ № 22019000000000309.

ДЖЕРЕЛО:
1. ВИСНОВОК СУДОВОЇ ІСТОРИКО-ДЖЕРЕЛОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
2. ГЕНОЦИД-УКРАЇНЦІВ 1932-1933 (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДОСУДОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ)