В умовах глобальних загроз світовому співтовариству та еволюційного перетворення злочинності важлива роль як чинника протидії негативним тенденціям і відновлення справедливості має належати використанню криміналістичних та інших спеціальних знань, передових досягнень науки й техніки. Застосування криміналістичних засобів, прийомів та методів є відповіддю на злочинну діяльність. Завданням криміналістики є розроблення та застосування таких засобів, що дозволяють належним чином збирати, досліджувати та використовувати доказову інформацію.Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначає, що «геноцид незалежно від того, чи відбувається він у мирний, чи воєнний час, є злочином, що порушує норми міжнародного права і проти якого вони зобов'язуються вживати заходів попередження і карати за його здійснення». У ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17 квітня 1991р. вказано й на недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів. У КК України (ст. 442) визначено поняття геноциду, як діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.Сьогодні Російська Федерація веде проти України повномасштабну війну, яка змусила більше ніж третину українців покинути свої домівки (майже 14 млн українців покинули свої домівки за 100 днів війни), а у багатьох забрала й життя. Способами ведення цієї війни є цілеспрямований терор в усіх українських регіонах, масові вбивства та катування, викрадення людей та зґвалтування, примусова депортація цивільного населення, знищення цивільної інфраструктури Маріуполя, Харкова, Чернігова, інших населених пунктів, звірства в Ірпіні, Бучі, Гостомелі, Бородянці, окупація окремих регіонів країни, що дозволяє ставити питання про геноцид українського народу.У 2006 р. Верховна Рада України вже офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. У сучасній воєнній агресій РФ проти України створюються умови для голоду ще більш масштабного характеру (1/5 людства).Відображення геноциду віддзеркалюється й у інформаційному просторі – заперечення існування української нації, її тисячолітньої історії та культурної спадщини.На рівні Верховної Ради України та парламентів окремих держав (Польщі, Канади, Чехії, Литви, Латвії, Естонії, Ірландії) вже здійснено політичне визнання, що Росія в сучасних умовах вчинила геноцид проти українського народу.Виникає питання стосовно юридичного процесу розслідування фактів геноциду під час воєнної агресії, механізмів збирання, дослідження та подання до суду доказової інформації.Будь-яке розслідування злочинів або судовий розгляд – «боротьба за інформацію». Недостатність інформації (відсутність доказів або їх хибність) ускладнює процес встановлення факту вчиненого злочину, винуватих осіб, мотивів злочину тощо. Важливу роль у збиранні даних про факти геноциду мають здійснювати не лише органи правопорядку, а й неурядові, громадські організації. Постає питання про необхідність розроблення певних алгоритмів, правил, опитувальників щодо збирання, документування та фіксації доказової інформації. Можливо говорити й про необхідність розроблення окремої криміналістичної методики розслідування злочину геноциду.Яскравим прикладом в історії криміналістики щодо збирання доказів у складних умовах збройного конфлікту є діяльність швейцарського проф. Р. А. Рейсса, який у 1914 р. прибув до Сербії за запрошенням її уряду як експерт для розслідування злочинів Угорської, Німецької та Болгарської армій у Першій світовій війні. У 1916 та 1918 рр. Р. А. Рейссом були опубліковані своєрідні звіти («Report upon atrocities committed by the Austro-Hungarian army during the First invasion of Serbia» (London, 1916); «Les infractions aux lois et conventions de la guerre commises par les enemies de la Serbie depuis la retraite Serbe de 1915. Resume de l`enquete execute sur le front de Macedoine» (Paris, 1918), які являли собою ретельне криміналістичне дослідження фактів, що мали місце під час Першої світової війни, – у формі висновків, які були проілюстровані фотографіями, показаннями свідків та експертними дослідженнями . Вказані матеріали були використані для засудження злочинів, що були вчинені під час Першої світової війни. Практика застосування криміналістичних знань для збирання доказової інформації під час глобальних збройних конфліктів та ведення війн є актуальною й у сучасних умовах.Геноцид віднесено до міжнародних злочинів. Протидія міжнародним злочинам (злочин агресія, злочин геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) завжди була предметом співпраці міжнародної спільноти. При цьому, досить часто держави власними силами не можуть довести провину і притягнути до відповідальності конкретних осіб (найвищих службових осіб держави), які вчинили масове знищення людей. У ст. 17 Римського статуту вказується на принцип комплементарності (від англ. complementary – додатковий), що полягає в тому, що Міжнародний кримінальний суд здійснює свою юрисдикцію лише щодо тих справ, які держава не має бажання або здатності розслідувати самостійно. Історичними прикладами реального притягнення до відповідальності осіб за міжнародні злочини є рішення Нюрнберзького військового трибуналу щодо певних осіб причетних до злочинів та масових убивств під час Другої світової війни, Міжнародних трибуналів по Югославії та Руанді та ін. Звинувачення у вчиненні злочину геноциду стало доволі поширеним як у міжнародних, так і в національних судових трибуналах… На сьогодні юрисдикція Міжнародного кримінального суду вже частково визнана Україною. Свого часу Україна брала активну участь у підготовці Римського статуту та підписала його 20 січня 2000 р., проте й досі не ратифікувала. Хоча, Україна вже двічі зверталася до Міжнародного кримінального суду із заявами про визнання його юрисдикції у лютому 2014 та 2015 років на підставі частини третьої статті 12 Римського статуту. Перша стосувалася скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави під час мирних акцій протестів у період з листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р., друга – злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», а також агресії, в результаті якої було анексовано Автономну Республіку Крим . При цьому, щодо розгляду цих заяв заслуговують на увагу звіти Міжнародного кримінального суду про дії з попереднього розслідування 2017 , 2018 , 2019 та діяльності з попереднього вивчення 2020 р.Стаття 15 Римського статуту містить вказівку про те, що прокурор може порушувати розслідування proprio motu на підставі інформації про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду (ч. 1). Прокурор оцінює серйозність отриманої інформації. З цією метою він може запитувати додаткову інформацію у держави, органів Організації Об’єднаних Націй, міжурядових або неурядових організацій або із інших надійних джерел, які він визнає належними, та може отримати письмові або усні свідчення у місці перебування Суду (ч. 2). Окрім того, у ч. 3 ст. 15 Римського статуту зазначено, що «потерпілі можуть робити подання Палаті попереднього провадження у відповідності з Правилами процедури та доказування» . Діяльність Міжнародного кримінального суду або трибуналу передбачає можливість застосування спеціальних знань. Формою міжнародного співробітництва в галузі судово-експертної діяльності є участь судових експертів різних держав під час розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень щодо гуманітарного права та інших злочинів міжнародного характеру. Специфічним є те, що в Регламенті Міжнародного кримінального суду є Положення 44 Експерти, в якому передбачено можливість залучення експертів до діяльності Міжнародного кримінального суду. Зокрема, у п. 2 цього Положення зазначено, що «Палата може надати вказівку учасникам процесу спільно довести свої вказівки до відома експерта», а в п. 5 вказано, що «Палата може робити будь-які розпорядження відносно теми експертної доповіді, кількості експертів, які повинні отримати вказівки, способу повідомлення вказівок експертам, форми надання їх доказів і термінів підготовки їх доповіді та повідомлення про неї». У Правилах Процедури та Доказів (Rules of Procedure and Evidence) Міжнародного кримінального суду , які є інструментом для застосування Римського статуту, теж передбачено можливість використання спеціальних знань. Зокрема, Правило 19 (Rule 19 Expertise in the Unit) регламентує можливість звернення щодо проведення експертизи в різних випадках. Таким чином, звернення до криміналістичних та інших спеціальних знань дозволяє встановлювати факти, збирати докази вчинення злочину геноциду під час здійснення масштабної війни РФ проти України.

Шепітько Валерій, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри криміналістики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України