Голодомор мав знищити усіх українців

Я належу до останнього покоління, батьки і матері якого особисто пережили Голодомор 1932-1933 років і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталась до цієї теми. Все моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті прийшов час підбити підсумок власних пошуків і спробувати відповіді на питання чому це сталось.
Батько моєї матері – Василь Мясковський був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції і одним із перших вступив до колгоспу, очоливши один з п’яти колгоспів села Мошняги Балтського району, що на півночі Одеської области. Батько мого батька – Петро Швець був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення до самостійности. Обкладений неймовірними податками, як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, чудом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив можливо останнім у селі. Здава­лось би різні життєві долі двох родин, але Голодомор 1933 року виявися спільною бідою для них обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги у 1933 році. Сама таке число містить Книга національної пам’яті України.
Два українці – один льояльний до радянської влади, інший ні, а доля їх спіткала спільна. Висно­вок: ступінь льояльности до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерти або спасіння була етнічна приналежність людей.
Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилось їх життя у радянські часи порівняно з попередніми?
Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії на кінець ХІХ ст. середня тривалість життя чоловіків і жінок була приблизно однаковою і знаходилась в межах 40 років. У власних розрахунках я просто додав вік всіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя виявилась на початку ХХ ст. вражаюче малою – в межах 20 років (див. діяграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних і отриманих мною могла пояснюватись нетиповістю села Мошняги. Тому я провів відповідні обчислення для села Оленівка, що розташоване на протилежному березі річки Кодими напроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати. З того довелося зробити висновок, що статистика клясичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці – комуністичної Москов­ської імперії. Тому надалі спиратимусь на дані, отримані власноруч.
Як видно з діяграми, середня тривалість життя у селі Мошняги мала від початку ХХ ст. тенденцію до зростання. Різке зростання відбулось у 1916 році до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919 році. У 1918 році у селі вбили священика. Це означало, мабуть, що революція докотилась і до Мошняг. З цього моменту у реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священика з’явились каракулі малописьменної людини. У 1920 році в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, мабуть, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалости життя прийшовся на 1919 рік? Думаю тому, що у село ще не прийшла радянська влада і життя селян відбувалось за природними законами без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919 року спостерігається стрімке падіння середньої тривалости життя. Вона швидко скотилась до значень, характерних для початку ХХ ст. і такою залишалась, за тими реєстраційними книгами, що збереглись в архіві, до початку Другої світової війни.
Проте чи такою? А що відбувалось у роки першої п’ятирічки, у роки колективізації? Тут ми стикаємось з відвертим бандитизмом. Всі реєстраційні книги за сім років – з 1927 року по 1933 рік за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ці роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936 році там склала лише п’ять років. Що це було? Продовження Голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення у попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922 і 1923 роки. Можливо вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку 1920-их років? Немає даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину цієї тривалости у часи клясичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917 році обіцянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20 відс. наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у селян практично всю їхню землю і, фактично, перетворили у рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було пашпортів, вони не мали права відлучитись з села без дозволу навіть на декілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилось працювати без вихідних днів. Чи слід дивуватись тому, що прихід німців у село Мошняги у 1941 році мешканці зустріли хлібом і сіллю?
А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період мало. Реєстраційні книги в архіві існують, але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно села Мошняги я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилась значно вищою від довоєнної – десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття – румунський окупаційний режим був для місцевого населення меншим злом, ніж радянська влада. У селах, де проживали мої родичі і родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною смугою, швидше навпаки. Мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у Дивізії „Галичина”: „Ми не повернули українським селянам землю. Єдине, що ми можемо вважати своїм здобутком – це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики”. Але ж більшовики забирали практично все. От вам і різниця між „страшним» німецьким окупантом і „рідною” радянською владою. Ось вам і пояснення причин Голодомору і низької середньої тривалости життя селян.
В сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія для приховування факту Голодомору, викривлення інтерпретації його причин і наслідків. На жаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.
Я не дискутуватиму питання був чи не був Голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення – це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Існуючі натепер точки зору дають число до 10 млн. осіб. Багато різних числових результатів з цього діяпазону вважаються „науково обґрунтованими”. За основу дослідження можна взяти статтю проф. Арсена Хоменка „Людність УРСР у перспективному обчисленні”, надруковану ним у кінці 1932 року. В цій роботі на основі своєї аналізи руху населення з 1927 року він зробив розрахунок кількости населення України на майбутню п’ятирічку. Спираю­чись на базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року – 32.241 млн. осіб й застосовуючи відповідний коєфіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937 року в УССР мало бути наявними 35.617 млн. осіб. Але 9 січня 1937 року відбувся Всесоюзний перепис населення, який встановив в Україні тільки 28.2 млн. осіб. Тобто в Україні виявилось на 7.417 млн. осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою маштабів катастрофи.
Проте кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них це зниження народжуваности внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення. Другий – різке зростання кількости смертей від різноманітних хвороб, що вражали населення, яке пережило Голодомор. Третій – це власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами і породжує різнобій у числах щодо кількости померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про Голодомор українців, як злочин всеплянетного маштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожний з них є наслідком тих самих злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7.417 млн. осіб слід дійсно вважати опорним числом для підрахунку маштабів Голодомору. Саме це пропонує проф. Володимир Сергійчук.
Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіном за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, були репресовані, деякі розстріляні. Заги­нув і згадуваний вище А. Хоменко. У 1939 році був проведений повторний перепис населення, який хоча і встановив зменшення чисельности населення України, але це зменшення було майже на 2 млн. меншим. Якому з переписів слід вірити? На відміну від інших дослідників я думаю жодному. Другий перепис був очевидною підтасовкою результатів на фоні репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався у період розкручування маховика репресій у всьому СРСР. Між пошуком правди і демонстрації своєї льояльности вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів зрозуміло обирали демонстрацію льояльности.
Чи були винятком тут керівники переписної кампанії? Думаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагались його максимально приховати. Їх зусилля виявились недостатніми і вони пішли під ніж репресій. СРСР від початку базувався на тотальній брехні у всьому. Правдива інформація у ньому могла з’явитись лише у разі, якщо вона не зачіпала нічиїх інтересів. Можливо, ми знаємо сьогодні кількість загиблих з боку СРСР у Другій світовій війні? Сталін казав про 7 млн., М. Хрущов – про 20 млн., зараз найчастіше кажуть про 27 млн., а деякі експерти вже називають число у 41 млн.
А чисельність населення сучасної Московії ми знаємо? Ви впевнені? Відомий московський історик директор Центру руських досліджень Інституту фундаментальних і прикладних досліджень Московського гуманітарного університету Андрій Фурсов стверджує, що воно менше ніж 100 млн. Отже, число у 7.417 млн. осіб має бути збільшене приблизно на таке ж число, на яке результати другого перепису відрізнялись від результатів першого перепису, тобто приблизно на 2 млн. Але ж під час Голодомору в Україні шаленими темпами продовжувалась індустріялізація і в Україну сотнями тисяч завозились робітники із Московії, а у вимерлі села масово завозились сотні тисяч селян з тої ж Московії. Одне таке велике село я знаю особисто. А хіба постійний наплив прибульців з Московії не маскував вимирання корінного етносу? Звідки з’явилось на українській землі 20 відс. етнічних московитів? Більшість з цих прибульців з’явились саме у часи Голодомору, або у висліді Голодомору. Саме тоді були закладені етнічні корені теперішніх подій на Донбасі. Там лінія фронту якраз відокремлює ту частину Донбасу, де етнічні московити становлять близько 50 відс. місцевого населення, від тієї частини, де їх значно менше. Скільки додамо до попереднього числа жертв? Ну, нехай лише 1.5 млн. осіб. Матимемо вже приблизно 11 млн. жертв.
В результаті Голодомору українців їхні етнічні території суттєво зменшились. Етнічні території московитів суттєво зросли. Тепер від московитів часто можна почути, що Донбас ніколи не був Україною. Насправді вони ще раз його завоювали у 1930-ті роки і, одночасно заселили, перетворивши, в значній мірі, у свою етнічну територію. Чим не мотив Голодомору – розширення життєвого простору одного етносу за рахунок іншого? Гітлер багато говорив про розширення життєвого простору німецької нації. У висліді його діяльности цей життєвий простір суттєво зменшився. Сталін жодного слова не сказав про розширення життєвого простору московитів. У висліді його діяльности цей життєвий простір суттєво зріс. Зауважу, що одночасно з Україною Голодомор відбувався і на території Казахстану. Там загинуло до половини казахів. Правда у них забирали худобу, яка не мала жодного експортного потенціялу. Чи вписується це у викладену вище концепцію? Цілком. Україна заселялась прибульцями за свіжими слідами злочину, так як тепер активно заселяється окупований Крим. Казахстан з об’єк­тивних причин чекав такої участи 20 років. Освоєння цілинних земель – це і було відкладене у часі подальше розширення життєвого простору московитів.
І ще одне. Коли ми говоримо про Голодомор, слід розуміти, що у европейській частині Радянського Союзу він був спрямований виключно проти українців. Але українські села були не лише в Україні. Вони були на Кубані, Ставропіллі, у Поволжі. Ці українці також не були обділені увагою влади. Мор був і на цих землях. Там, де українські села розташовувались упереміш з московитськими, вимирали виключно українські. Щоб розділити такі села, розташовані поряд, часто використовувались війська. Отже, слід говорити про Голо­домор не на території України, а про Голодомор українців на всій території СРСР в місцях їх компактного проживання. Додавши лише 1.5 млн. втрат на цих землях, ми матимемо приблизно 12.5 млн. жертв виключно серед українців. Такі втрати відповідають втратам населення України у часи Другої світової війни – 14 млн. осіб. Таким чином, українці пережили дві світові війни, а решта світу лише одну. В обох війнах втрати українців були безпрецедентними для цивілізованого світу.
Голодомор був спровокований об’єктивною нестачею продуктів харчування, чи цілеспрямованими діями влади? Якби у селян забирали лише зерно, що мало певний експортний потенціял, то можна було серйозно говорити про економічні причини Голодомору. Але під час численних і реґулярних обшуків у українських селян забирали всі наявні продукти харчування. Їм не дозволяли тримати корів і іншу худобу. Родина матері моєї дружини вижила лише через те, що тримала корову, переховуючи її у землянці. З причини конспірації траву для неї косили ночами. Отже дії влади були спрямовані саме на те, щоб максимально збільшити смертність серед українських селян. Це цілком вписується в розширення життєвого простору, про який теоретично так багато говорив Гітлер, і який мовчки на практиці реалізовував Сталін.
Але ж Сталін був грузином. Чи міг він перейматись інтересами московитів? Сталін був імператором дикої імперії. Умовою його власного виживання було опертя на провідний етнос імперії, який століттями доводив свою придатність до її безмежного розширення. Сталін зумів стати душею московитів не лише у 1930-ті роки, але, в значній мірі, і дотепер. Українцеві дивно спостерігати за тим, що не тільки московська чернь, але і численна рафінована московська професура не соромиться відверто демонструвати свою відданість колишньому імператорові. Безмежна експансія, світова імперія, „ідеальний” імператор-Сталін – ось коло ідей, з якими не може розпрощатись і ніколи добровільно не розпрощається пересічний московит і, навіть московит з дипломом професора. Людина, що мала за плечима лише три кляси народної школи, які закінчила за шість років, і професор, що може бути у них спільного? Але, насправді, спільного може бути багато, якщо цей професор московит.
Ще раз повернемось до питання, чи був геноцид українців викликаним економічними причинами, адже в країні відбувалась індустріялізація? Потрібні були гроші, багато грошей, для закупівлі обладнання, для проєктування заводів, для оплати західних фахівців тощо. Одночасно з індустріялізацією розгорталась і конфіскація землі у селян, яка на прийнятій в СРСР іншомові називалась колективізацією. Наступна діяграма „Експорт зерна” дає уявлення про експорт зерна з СРСР. 1929 рік. Колгоспів мало, селяни не голодують, але практично не продають зерно державі, експорт зерна незначний, хоча ціни на нього доволі високі.
1930-1931 роки. Колгоспів вже доволі багато, колективізація ще не закінчена, селяни у колгоспах ще не голодують, але вже відчуваються проблеми з продовольством. Зерно у колгоспах просто забирають, експорт зерна стрімко зростає, проте у Західній Европі і Північній Америці з кінця 1929 року розгортається потужна фінансова криза, ціни на зерно падають, відповідно падають і прибутки від його продажу.
1932-1934 роки. У селян конфіскована практично вся земля. Здавалося б, саме тепер виникли ідеальні умови для вилучення у них всього зерна і різкого збільшення експорту. Але слідом за фінансовою кризою, на Заході розгортається потужна економічна криза. Фармери США часто знищують врожай, оскільки продавати його не має жодного сенсу. За свідченням відомого московського економіста професора Валентина Касатонова, світові ціни на зерно у своєму мінімумі впали приблизно у шість разів. Продати зерно у економічно розвинуті країни стає практично неможливим. Саме з цієї причини, на мою думку, експорт зерна у зазначені вище роки стрімко скоротився.
Легко спростовуються численні версії радянських і сучасних московських істориків про падіння експорту через неврожай, саботаж селян тощо. Отже, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон було продано лише 1.6 млн. тон зерна. Важко з’ясувати реальну вартість тони зерна у ті часи, тим паче, але на сьогодні середня закупівельна ціна становить 200 дол.. Отже, за 1.6 млн. тон можна отримати 320 млн. дол. Поділивши це число на шість, отримаємо 53 млн. дол. Але ж впали ціни і на промислову продукцію. Впали, але не в такій пропорції. Чи мала така сума валюти вирішальний вплив на перебіг індустріялізації? Абсолютно ні. Ви ніде не знайдете загальну вартість індустріялізації в СРСР. Проте найобережніші оцінки вартости побудованих і обладнаних заводів, електростанцій і об’єктів інфраструктури (приблизно 9,000 великих і середніх підприємств) обчислюється у трильйони доларів за теперішнім курсом. 53 млн. і, наприклад, 3,000 млрд. доларів. Непорівнянні числа. Проте 1.6 млн. тон зерна – це приблизно 440 грам зерна на кожний день для 10 млн. голодуючих протягом року. За недоотриманих від продажу зерна 53 млн. дол. можна було спасти життя всім, хто врешті помер від голоду. Очевидно, метою продажу зерна був не вирішальний внесок в індустріялізацію країни, а геноцид голодом українських селян.
Хто ж вніс вирішальний внесок в індустріялізацію? Для цього було недостатньо жодного внутрішнього ресурсу, і навіть їх всіх у сукупності – це думка видатного московського економіста вже згадуваного вище проф. В. Касатонова. Важливим джерелом отримання іноземної валюти для СРСР могла стала ліквідація закордонних рахунків провідних більшовиків, так званої ленінської ґвардії. Так, після вбивства Лева Троцького на його закордонних рахунках виявилось близько 800 млн. дол., а після розстрілу Григорія Зіновьєва – ще одного провідного більшовика – 400 млн. дол. Багато більшовиків розстріляли, значна частина багатства розграбованої царської імперії, що опинилась на їх банківських закордонних рахунках, повернулась у скарбницю, але знищення цієї зграї бандитів-„борців” за щастя людей праці відбулось у 1937-1938 роках. Їхні гроші вже не могли вплинути на перебіг індустріялізації. Страхітлива промислова потвора вже постала на кордонах Европи. На початок Другої світової війни кількість сучасного озброєння, яку вона створила, перевищувала сукупне озброєння решти країн світу. Це і було метою індустріялізації.
800 млн. дол. на рахунку одного з провідних керівників СРСР і 53 млн. дол., недоотримання яких могло б спасти від голодної смерти 10 млн. людей. Могли б спасти, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть. До речі, 1933 рік – це рік найнижчих світових цін на зерно. Його необмежену кількість за символічною ціною можна було б купити за кордоном, якби в СРСР дійсно не вистачало зерна. Це був ще один спосіб спасти життя мільйонів українців, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть.
Про справжнє джерело індустріялізації ми могли б дізнатись, проаналізувавши платіжний балянс СРСР у ті роки, але і досі він засекречений. Проте, оскільки мова йде про колосальні кошти, оскільки внутрішні джерела їх і близько не покривають, то залишається лише зовнішнє джерело їхнього надходження. Дуже сумнівно, що цим джерелом могла б бути зруйнована Першою світовою війною Західня Европа. Джерелом могла бути єдина країна, яка ту війну реально виграла з мінімальними втратами – це США. І навіть не сама ця країна, а потужний світовий фінансовий центр, який і досі існує там, – Федеральна резервна система. Думаю, що не залишився повністю осторонь і другий за важливістю в світі Британський фінансовий центр.
Західній фінансовий капітал зробив ще одну послугу СРСР. Він організував маштабну, а отже надзвичайно дорогу, кампанію з інформаційного прикриття Голодомору. Єдина країна, яка наважилась вголос на весь світ говорити правду про Голодомор в Україні, була націонал-соціялістична Німеччина. Навіть Католицька Церква, знаючи всі обставини цієї трагедії, залишилась невтральною, а її голос міг би зберегти життя мільйонів українців.
Висновки:
1. Голодомор в Україні і поза її кордонами був геноцидом українського народу. Цей факт зокрема відображений у резолюції Сенату США від 4 жовтня 2018 року. Більшість провідних країн світу також дотримуються такого визначення.
2. Причиною геноциду було бажання московитів зруйнувати етнічне коріння української нації, унеможливити в майбутньому її національне відродження і розширити свій життєвий простір у европейській частині СРСР. Те, що наше нинішнє національне відродження сильно шкутильгає, – безпосередній наслідок цього геноциду.
3. До дійсно наукового визначення кількости жертв геноциду, доцільно вживати формулювання: „Понад 10 млн. осіб”.
4. Голодомор не був викликаний економічними причинами, оскільки внесок експорту зерна в загальну вартість індустріялізації був незначним.
5. Голодомор мав потужне міжнароднє інформаційне прикриття, у той час як Московія мала таку ж потужну економічну підтримку. Без першого і другого він був би неможливим. Ми повинні дослідити всі міжнародні аспекти Голодомору.
6. Нинішня боротьба за Крим – це, з боку Московії, боротьба за спадок Золотої орди. До 1700 року Московія – це її тодішня офіційна назва платила данину спадкоємцеві Золотої орди Кримському ханству. Після захоплення Криму вже всі території Золотої орди стали частиною Московії. Крим без корінного населення – такою була політика московитів. І у Криму тепер мешкає лише декілька відсотків кримських татар від їхньої загальної чисельності.
7. Нинішня війна з Московією – це також і війна за спадок Давньої Руси. Без України – справжньої і єдиної спадкоємиці Давньої Руси навіть сучасна назва колишньої Московії виглядає штучною. Україна без українців – такою була справжня політика всіх Московських імперій, аналогічно Криму без кримських татар. Геноцид 1930-их років природно вписується у цю політику.
8. Визнання Голодомору геноцидом має правові наслідки для держави, від імени якої був здійснений геноцид. Юридичним спадкоємцем СРСР нині є Російська Федерація. Ось вона і має сплатити компенсацію Україні за всіх загиблих. Мова має йти про трильйони долярів. Тому не варто економити на дослідженнях Голодомору. Ми маємо встановити поіменно всіх загиблих і не лише в Україні. Ми маємо розкрити і всі таємниці індустріялізації.
9. Війна українців з московитами триває вже 800 років. Вона триватиме і надалі. Геноцид 1930-их років був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. ХХІ ст. має стати 100-річчям наших перемог. Тільки вони є ґарантом припинення цієї війни, принаймні тимчасового.
10. „Історія України-Руси” – так назвав свою 10-томну працю видатний український історик і перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Це найкраща назва нашої країни. Ми не маємо дати ворогові шансу ні на нашу землю, ні на нашу назву.

Д-р Валерій Швець, академік Ака­де­мії наук вищої школи України