Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців
ЖИВУЧІ НАРАТИВИ АГРЕСОРА ПРО ГОЛОДОМОР: АГЕНТИ КРЕМЛЯ ДОСІ У ВЛАДНИХ КАБІНЕТАХ УКРАЇНИ
Сьогодні вже добре відомо, що під час масового штучного голоду 1921—1923 років диктатор Ленін з метою вилучення хліба для «голодуючих» росіян знищив 3,5 млн українців. Диктатор Сталін у 1932—1933 роках під прикриттям хлібозаготівель учинив злочин геноциду та знищив 10,5 млн українців, а в 1946—1947 роках цинічно організував масовий штучний голод, використовуючи «післявоєнні труднощі», та знищив 1,5 млн українців. На мою думку, це далеко не остаточна кількість жертв диктатора Сталіна.
Реальна кількість жертв Голодомору — близько 16 мільйонів
В архівах Конгресу США, а також у приватних архівах української діаспори зберігаються документи та свідчення, які розкривають масштаби найтяжчого злочину у світі, вчиненого комуністичним режимом. Так, іще в далекому 1936 році американський психолог Вільям Гантт з університету Джонса Гопкінса, який очолював медичний відділ американської адміністрації допомоги у 1921—1923 рр. та неодноразово відвідував СРСР, у тому числі 1933 року, опублікував своє дослідження та повідомив про 15 мільйонів смертей на основі оцінок радянських службовців комісаріату охорони здоров’я*. 6 березня 1964 р. доктор Гантт офіційним листом підтвердив, що у 1932—1933 роках від голоду та епідемій загинуло 15 мільйонів українців**. Доказами масового винищення українців диктаторами кремля є також розсекречені документи німецьких*** та італійських**** дипломатів, які в ті часи працювали на теренах московщини. Аналіз їхніх документів свідчить, що у 1932—1933 роках диктатор Сталін знищив від 10 до 16 млн українців. У листі «Голод» від 22.06.1933 р. С. Ґраденіґо вказує: «Представники уряду визнали, що людські втрати лише в Україні становлять 9 мільйонів душ... я вважаю цю цифру (15-16 мільйонів) точнішою». Заяви окремих сучасних українських істориків та демографів про померлих 3,5—3,9 млн якихось осіб під час голоду є цинічними та провокативними. Вперше про померлих від голоду 3,5 млн осіб в Україні заявив радянський історик С. Кульчицький іще в далекому 1989 році, виконуючи завдання комуністичної партії. З того часу цю цифру використовує п’ята колона в науці. Саме тому громадськість повинна жорстко реагувати на дії кремлівської колони. Неможливо побудувати вільну та незалежну Україну без заборони московських пропагандистів. У мене особисто постає таке питання: чому в Україні до цього часу не прийнято Закон про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не визнають чи заперечують під різними приводами геноцид українців, учинений у ХХ столітті.
Автобіографічні докази
Моя родина, як і мільйони українських родин, стала жертвою комуністичного режиму. Я хотів би дещо розповісти про ті страшні часи, щоб ніколи таке більше не могло повторитись на українській землі. Я — українець, батьки мої теж українці. Але народився я в 1949 році на півночі Архангельської області, далеко від України, у місцях заслання моїх батьків та родичів. Про те, що мої батьки були заслані у 1930 році на північ комуністичним режимом із політичних мотивів, я дізнався лише тоді, коли мені вже було 19 років, і ми жили в Україні, та й то випадково. Каторгу вони пережили, а страх залишився. Мої батьки проживали в селі Лехнівка Березанського району Київської області. Мого дідуся звали Павло Петренко, він 1895 року народження. Бабуся — Оксана Кузьмівна (у дівоцтві — Діденко). Їхали довго, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках померлих від холоду, голоду та хвороб українців. Здебільшого це були діти. Виїхали восени, а приїхали на північ у люті морози. Привезли й вивантажили моїх рідних в Архангельській області, біля села Плесецьк.збори, та й що вони могли взяти цінного? Тільки трохи харчів і ще теплий одяг, більшість якого тут же, на станції завантаження, відібрали. Їхали довго, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках померлих від холоду, голоду та хвороб українців. Здебільшого це були діти. Виїхали восени, а приїхали на північ у люті морози. Привезли й вивантажили моїх рідних в Архангельській області, біля села Плесецьк.Напевно, всі чули про космодром Плесецьк, найбільший на території росії, але мало хто знає, на чиїх кістках він постав. Людей тієї зими загинуло дуже багато. Викинули в глухий ліс, у мороз, у сніг по шию. В цих нелюдських умовах треба було нашвидкуруч збудувати собі сяке-таке помешкання (це були складені з соснових гілляк хижі, щось на кшталт індіанських вігвамів), щоб далі працювати на лісоповалі й спокутувати свою «провину» перед пролетарською державою. А «провинились» ми тільки тим, що хотіли працювати на своїй землі, а не йти в колгоспи, тобто концтабори. Нелюдські умови та постійний страх впливали не лише на фізичний стан людини. Змінювалася і її психологія, люди ставали рабами. Так, після смерті тирана Сталіна було чутно невдоволення місцевих, що мовляв, Микита Хрущов — керівник поганий, бо нікого не розстрілює і не саджає до в’язниць, порядку немає. Не як при Сталіні — от тоді був порядок. Так їм хотілось, щоб і далі когось розстрілювали. Нелюдські умови та постійний страх впливали не лише на фізичний стан людини. Змінювалася і її психологія, люди ставали рабами. Так, після смерті тирана Сталіна було чутно невдоволення місцевих, що мовляв, Микита Хрущов — керівник поганий, бо нікого не розстрілює і не саджає до в’язниць, порядку немає. Не як при Сталіні — от тоді був порядок. Так їм хотілось, щоб і далі когось розстрілювали. Це приклад, до якої міри деформувалися людська мораль і світосприйняття. Це «великий здобуток» сталінського режиму! Саме на цьому тримається сьогодні кремль та його ідеологічна складова. У 1957 році ми поверталися в Україну. Їхали так само у товарному вагоні, разом із коровою, але були щасливі, що вижили.
Живучі наративи агресора
Все більше віддаляється від нас ХХ століття — все менше залишається живих свідків тих страшних часів. Людська пам’ять також не вічна. Водночас, незважаючи на всі старання московитів та їхніх прихильників в Україні, сфальсифікувати правдиву історію їм не вдасться.Українці зрозуміли, що за Українську державу та національні цінності потрібно боротися щодня. Доказом є те, що збільшується кількість документальних матеріалів про злочини, вчинені диктаторами комуністичного режиму, відкриваються архіви — і правда виходить назовні, її вже не зупинити. Історичні розвідки на тему страшних та жорстоких масових депортацій українців, які окремі українські науковці цинічно та глумливо називають «розкуркулюванням», є ганьбою. П’ята колона в Україні сьогодні активно намагається зберегти російські наративи, і зрозуміло чому.Диктатор Сталін використав цей термін з метою повного фізичного знищення всього прошарку незалежних та заможних українських хліборобів (а не якихось «селян»), які складали основу національно-визвольного руху та боролися за створення своєї незалежної держави. Тому причина їх фізичного винищення була саме в цьому.
Українські історики на службі в п’ятої колони?
Боротьба за незалежність України триває не лише на лінії фронту, а й у гуманітарній царині. В діаспорі добре розуміють, що п’яту колону в Україні очолюють історики Геннадій Боряк, Станіслав Кульчицький і Людмила Гриневич, які є працівниками Інституту історії НАН України.Саме ці особи утримують радянські наративи в історичній науці, працюють на кремлівських пропагандистів та є контролерами наукового середовища, не допускаючи відкриття історичної правди про масові вбивства українців. Сподіваюся, що російсько-українська війна, на якій віддають життя найкращі сини та доньки України, допоможе українським ученим зрозуміти їхні обов’язки та написати правдиву історію України, а українська влада має збагнути, що війну виграємо на полі бою тоді, коли ми переможемо у війні за українську свідомість у школах та університетах. 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою з неподільною та недоторканною територією, на якій чинними є Конституція та закони України. У 2006 році було ухвалено Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». У статті 1 вказано, що «Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом українського народу». Пройшло вже понад 30 років, а українці та світове товариство до цього часу чекають відповіді на такі запитання: за що знищували українців та яку кількість було знищено диктаторами Леніним та Сталіним? А також чому в Україні не розслідують злочини комуністичного тоталітарного режиму? А відповідь на ці запитання в тому, що в той час, коли демократичний світ вшановує 90-ті роковини пам’яті українців, знищених у 1932—1933 рр., міністр культури Олександр Ткаченко надає вказівку знищувати бігборди, які розмістили громадські організації з метою вшанування жертв геноциду. А голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович замість того, щоб на весь світ розповідати про злочини кремля, займається політичними переслідуваннями українських учених за дослідження геноциду українців та ще й безсоромно дає інтерв’ю про те, що знищить їм репутації. Для мене особисто та українців Америки нарешті зрозуміло, що у владні кабінети України пролізли агенти кремля. Українське суспільство та діаспора повинні не тільки спостерігати за цими процесами, а й активно впливати на них, захищаючи Українську державу! Слава Україні та її Героям!
Павло МАКОВСЬКИ, голова Асоціації вихідців з України(США, штат Нью-Йорк)