Третій голод в Україні комуністичний тоталітарний режим влаштував у 1946–1947 рр. Після Другої світової війни в СРСР відбувалося активне поширення правдивої інформації про життя за кордоном колишніми остарбайтерами, військовополоненими, а також демобілізованими червоноармійцями, що становило реальну загрозу існуванню комуністичного режиму. В Україні продовжувалася національно-визвольна боротьба за участю Української повстанської армії (УПА). Наростали антирадянські настрої, на придушення яких і було спрямовано вістря сталінського карального апарату.У 1946–1947 рр. комуністичний тоталітарний режим продовжив репресивну політику в Україні під виглядом «хлiбозаготiвель», яка слугувала прикриттям продовольчого пограбування українців; значні території (Бессарабія, Західна Україна, Закарпаття), включені під час ІІ світової війни до УРСР, були охоплені творенням колгоспів, що традиційно супроводжувалося руйнуванням усталеного укладу господарювання та майнових відносин, які до цього забезпечували виживання людності на цих теренах. Руйнування старої системи господарювання за відсутності альтернативних заходів щодо збереження мешканців України, численні депортації до Сибіру зумовили демографічну катастрофу в Україні 1946–1947 рр. 26 червня 1946 р. Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) визначили та затвердили нереальний план хлібозаготівель для УРСР в розмірі 340 млн пудів, вимагаючи примусового вилучення зернових до 1 жовтня. 22 липня 1946 р. керівництво УРСР одержало телеграму-вказівку Й. Сталіна щодо збільшення плану здачі хліба до 362,75 млн пудів. Українське село було знову поставлене на межу виживання.

Згадуючи про масовий штучний голод 1946–1947 рр., планування хлібозаготівель з урожаю 1946 p., М. Хрущов, який тоді був першим секретарем ЦК КП(б)У і головою Ради Міністрів УРСР, у своїх мемуарах зазначав: «План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він обґрунтовувався науковими даними. ... При цьому виходили, головним чином, не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, вибити у народу в засіки держави. І ось почалося це вибивання. Я бачив, що рік загрожує катастрофою» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 164–165).Керівництво СРСР ретельно приховувало від світу факт масового штучного голоду в УСРР. На офіційному рівні говорилось про «післявоєнні труднощі» та «утруднення з продовольством». Міжнародна спільнота запропонувала Союзу свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946–1947 рр., однак Москва блокувала її, заперечуючи голод як 1921–1923 рр., так і Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. У цей час велику кількість продовольства вивозили за кордон (у 1946 р. до Східної Європи експортовано 1,7 млн т зерна), аби створити міф про високий рівень продовольчого забезпечення в СРСР.У 1946 р. СРСР експортував до країн Східної Європи 1,7 млн т зерна. Наприклад, до Берлiна надiйшло 969 тис. т зерна та 60 тис. т продуктiв, 50 тис. голiв худоби. За 1946–1947 рр. до Албанії, Чехословаччини, Польщi, Угорщини, Болгарiї, Фінляндії, Франції, iн. країн вiдвантажено 2,5 млн т зерна. Хліб вивозили також і з політичних міркувань – для створення міфу про високий рівень забезпечення в СРСР.

Конфіскація продовольства та репресії призвели до посилення спротиву українців тоталітарному режиму. Серед тих, хто активно відстоював інтереси українців, часто були колишні фронтовики. Наприклад, у колгоспі «10 років Жовтня» с. Камбурліївка Онуфріївського р-ну Кіровоградської обл. колгоспник М. Баранов заявив райпрокурору Макаренку і начальнику РВ МВС Тарасюку: «До яких пір ви будете забирати весь хліб у нас і віддавати його Сталіну?». Цього колгоспника відразу ж заарештували. У низці районів УРСР влітку 1946 р. відбулися заворушення, українці силою повертали відібране в них зерно. Так, у селах Гуків Орининського р-ну, Горчичне Миньківського р-ну Кам’янець-Подільської обл. були розкидані видрукувані на склографі листівки, що закликали колгоспників не здавати хліб державі. У м. Волчанську Харківської обл. 6 січня 1946 р. було зроблено напис: «Геть колгоспи!». У с. Вербівці Ружинського р-ну Житомирської обл. влітку 1947 р. було вивішено листівку чинити спротив та не віддавати хліб (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 207–208).Пограбування українського села в 1946 р. й вивезення до Москви і Ленінграда не тільки хліба, а й інших продуктів, призвело до масового голоду на більшій території України. Тривале недоїдання у 1946 р., а навесні 1947 р. суцільне голодування спричинило масові захворювання, більшість виснажених та хворих померли. Пік опухань і масової смертності припав на весну – літо 1947 р. Проте знесилені люди, гнані на лани й ферми колгоспним керівництвом, провели весняну посівну кампанію й жнива. Але українське село так і не отримало продовольчої допомоги. Хлібозаготівельний план з урожаю 1947 р. було виконано на 100 %.4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна». Відповідно до цього указу залишалися діючими досить суворі санкції (сформовані без урахування тяжкості злочину) за розкрадання державного та громадського майна. При призначенні покарання це призводило до його не співмірності із ступенем вини засудженого. Наприклад, за дрібну крадіжку передбачалося позбавлення волі від 5 до 7 років (Соловей Д. Ю. Еволюція законодавства про кримінальну відповідальність УСРР (УРСР) (1919–1959 рр.): дис. … канд. іст. наук: спеціальність 12.00.01. Київ, 2017. С. 177). За зрізання та збирання колосків засуджували від 7 до 10 років із конфіскацією майна. Посилювалося кримінальне переслідування українців, яких згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. таврували як «ворогів народу».Всього за період хлібозаготівель ЦК КП(б)У ухвалив 49 постанов, які стосувалися репресивної політики комуністичного тоталітарного режиму. У хлібозаготівлі задіяли партійно-радянський апарат та карально-репресивні органи. Активну роль у конфіскації продовольства відігравали працівники системи держзаготівель (Уповмінзагу СРСР), озброєні й одягнені у спеціальну форму, наділені особливими правами, аж до оформлення матеріалів до суду. Їх штат в УРСР у 1946 р., порівняно з попереднім 1945 р., зріс з 5 до 11,5 тис. осіб. За свідченням М. Логвиненко із с. Томаківка Дніпропетровської обл., методи «активістів» були старі й перевірені: «Голод 1946–1947 рр., як і Голодомор 1932–1933 рр. було зроблено штучно. Весь хліб вивозили. А по хатах ходили активісти і забирали запаси, в кого які були. Розбивали груби, шукали хліб у горщиках для квітів, забирали все. А людям лишалися бур’ян та миші» (Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947: Злочини проти народу. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 204–205). Голодуючі батьки у відчаї намагалися вивезти своїх дітей у міста і залишати в притулках. Масове голодування породило нове сирітство. Дитбудинки були переповнені, типовим явищем стало жебрацтво. Як і під час вчинення злочину геноциду в 1932–1933 рр., українці тривалим голодуванням і тотальним терором були доведені до психічного зламу, втрачали здатність контролювати свої дії; зафіксовано факти трупоїдства і канібалізму.

Пограбування українського села в 1946–1947 рр. призвело до масового штучного голоду на всій території УРСР та масових захворювань. Особливо страждали діти й літні люди. Станом на 20 червня 1947 р. в республіці налічувалося понад 1 млн 154 тис. хворих на дистрофію, з них 77,1% становили сільські жителі. Тривале голодування тягнуло за собою супутні хвороби – туберкульоз, дизентерію, тиф тощо. Більшість хворих вмирала. Пік опухань і масової смертності припав на весну – літо 1947 р. Голодування охопило майже всі українські території, окрім західних областей (Голод в Україні 1946–1947. Документи і матеріали / упор. О. Веселова, Т. Гриценко, А. Огінська та ін. Київ – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. С. 247).За результатами розрахунків гіпотетичних втрат О. Гладун довів, що під час масового штучного голоду в 1946–1947 рр. загинули 1,5 млн українців (Гладун О. Віддалені наслідки втрат населення України від соціальних катастроф у XX столітті. Геноцид України у XX столітті. Україна під окупаційними режимами: історичні реалії та постколоніальний синдром. Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 4‒5 квітня 2014 / ред. кол.: Л. Сеник, Б. Моркляник, Р. Пак, М. Фіцуляк, І. Гаврилів, М. Чорнопиский, І. Хома, А. Федоришин, О. Музичко, О. Полянський. Всеукраїнське громадське об’єднання «Товариство відродження української нації»; Львівський національний університет ім. І. Франка; Національний університет «Львівська політехніка»; Інститут літературознавчих студій ЛНУ ім. І. Франка; КЗ ЛОР «Львівський історичний музей». Львів: Добрий друк, 2015. С. 337–347).Зафіксовано сотні спогадів очевидців, які констатують факти допомоги голодуючим із Західної України. Вижили ті українські родини, які знайшли роботу чи виміняли продукти харчування на Галичині та Волині. ОУН та УПА закликали селян Західної України допомагати голодуючим українцям (Голод в Україні 1946–1947 рр. в Україні: колективна пам’ять: Збірник свідчень очевидців, спогадів-переказів їхніх рідних, меморіально-публіцистичних статей / упоряд. В. Марочко. Київ: Видавець Мельник М., 2019. 1176 с.).

ДЖЕРЕЛО:
1. ВИСНОВОК СУДОВОЇ ІСТОРИКО-ДЖЕРЕЛОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
2. ГЕНОЦИД-УКРАЇНЦІВ 1932-1933 (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДОСУДОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ)