EN
UA
EN
UA
МОСКВА ТРАДИЦІЙНО ШАНТАЖУЄ СВІТ УКРАЇНСЬКИМ ХЛІБОМ, ЯК У ХХ СТОЛІТТІ
Увесь світ сьогодні живе в страху з огляду на погрози кремлівського небожителя використати в російсько-українській війні ядерну зброю. Боязнь такого розвитку подій спонукає надто обережний Захід не дражнити, як там виражаються, знервованих московських партнерів в енергетичних проектах, що стали заздалегідь продуманою пасткою для зманіженої Європи.
Відтак умиротворення агресора відбувається не за рахунок чітких вимог найбільшої військової потуги світу НАТО - головним чинником у двобої добра і зла поки що залишається українська кров.
Водночас Москва активно залучає до шантажу світового співтовариства ще один перевірений нею на практиці спосіб, яким вона успішно користувалася протягом ХХ століття, – український хліб. Відомо, що великодержавний шовінізм царської династії Романових, який у 1917 році трансформувався в російський більшовизм, продовжив свій курс на подальше підпорядкування національних окраїн.
Сумнозвісним маніфестом до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради червона Росія декларативно заявляла про те, що не зробить «ніяких кроків, які обмежували б національну незалежність якої б то не було нації з числа тих, що входили і бажають входити до складу Російської республіки».
Фактично ж уже тоді від щойно відродженої Української держави зажадали свого роду демілітаризації та денацифікації, вимагаючи відмовитися від створення власної армії та не визнаючи «Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки», оскільки вона, крім того, ще й підтримала автономні права Дону й Кубані.
Насамперед, Ленін та його соратники розраховували на те, що зможуть безплатно одержувати український хліб. Однак Уряд УНР відмовився відпускати продовольство без передоплати, що викликало гнів у Петрограді, а відтак і організацію агресії проти УНР, яка ще не відділялася від омріяної Центральною Радою Російської демократичної федеративної республіки. Тож проголосивши на російських багнетах так звану радянську УНР у Харкові, Ленін спочатку постійно вимагав від неї вагони з хлібом до Петрограда, якому загрожував голод.
Восени 1918 року вождь російських більшовиків уже обіцяв наше зерно заагітованим комуністичною пропагандою кайзерівським солдатам, якщо вони спільно з червоною армією вдарять проти красновських військ: «тоді ми разом завоюємо десятки мільйонів пудів хліба для німецьких робітників і відіб’ємо навалу англійців, які тепер підходять до Новоросійська».
Усвідомивши, що долю Російської радянської республіки вирішує насамперед український хліб, Москва вже ніколи не відступиться від цього переконання, розв’язуючи проблеми більшовицької влади як всередині своєї країни, так і на зовнішньому відтинку саме через привласнення праці нашого селянина. Зокрема, цей хліб був необхідний і для відправки за кордон.
Наприклад, торговельний договір між Центросоюзом та італійськими кооперативними організаціями, який був підписаний 28 червня 1920 року, передбачав відправлення хліба з Одеси до Генуї. Очевидно, саме для його виконання пленум ЦК РКП (б) 20 вересня 1920 ухвалив: «2. Предложение Наркоминдела послать Италии вторую партию хлеба. Признать политически необходимым дать Италии еще некоторое количество хлеба и условий его отправки поручить установить Компроду и Наркомвнешторгу».
Для підтримки свого іміджу на міжнародній арені російські більшовики здійснюють подібні акції і в майбутньому. Так, напередодні ІІІ Конгресу Комінтерну Москва вимагає в травні 1921 року «в ударному темпі дати десять мільйонів пудів хліба». У червні додається завдання ще на чотири мільйони пудів, а в липні ставиться вимога про щоденне вивезення з УСРР щонайменше 74 вагони хліба, згодом до ста.
Ленін тоді давав чіткі вказівки, яким чином забирати український хліб: «Треба докорінно змінити (систему забезпечення армії. – В. С.): перестати давати будь-що. Ні хліба, ні одягу, ні взуття. Сказати червоноармійцю: або забирайся зараз пішком «без нічого», або чекай 1 рік на 1/8 фунта без одягу, без взуття. Тоді він піде сам і пішки».
Зрозуміло, що викачування хліба з УСРР у таких обсягах призвело до спустошення всіх запасів продовольства, що й стало головною причиною голоду 1921 – 1923 років. Але й за таких обставин керівники радянської України слухняно виконують розпорядження члена Наркомпроду РСФРР Мойсея Фрумкіна, коли той вимагав вивозити мільйонами пудів хліб з України, яка сама голодує, для одержання валюти, бо більшовики організовують для себе санаторії в Німеччині.
Український хліб у цей час стає в руках Москви також інструментом у її політичних комбінаціях на міжнародній арені. Так, на переговорах з Латвією в листопаді 1920 року від останньої в обмін на поставки збіжжя з України вимагалося визнати УСРР. А в першу чергу перед нею висувалася ось така умова: "прежде всего необходимо было бы, чтобы Латвия отказалась от своей политики признания и поддержки Петлюры".
Тобто, бачимо спробу Москви використовувати експорт українського хліба "одним из тех наиболее обеспеченных и надежных моментов, по которым капиталистическая Европа должна будет пойти на честное сотрудничество со страной рабочих и крестьян".